Навіґація за темамиЯк користуватись

Напруга між візіями Заходу та Росії щодо нового порядку в Европі існувала від найперших днів епохи після «холодної війни». Захід зосереджувався на поширенні демократії, логічним наслідком чого було розширення ЕС та НАТО. Росія ж наполягала на збереженні своєї ролі як великої потуги та реґіонального гегемона. Полем битви стала Україна через свою першочергову значущість для Росії. Але Захід не міг здати Україну Росії, не зрадивши своїх зобов’язань щодо демократії та свободи вибору. Інакше кажучи, демократія почала змішуватися з геополітикою, і Помаранчева революція зробила це очевидним. «Кольорові революції» як інструмент поширення демократії становили загрозу не лише визначеній сфері інтересів Росії, а й її власній політичній моделі, і путінському режимові зокрема.
Традиційно вважалося, що модерністичні впливи внесли до Туреччини художники Зекі Коджамемі та Алі Авні Челебі, коли повернулися 1927 року з Німеччини, де навчалися в мюнхенській майстерні Ганса Гофмана. Айшенур Ґюлер показала, що це сталося на сім років раніше завдяки українському художникові. Напевно, невипадково, що саме автор динамокольору, який увібрав формальну мову візантійської спадщини, зміг донести принципи нового мистецтва до колишньої столиці Візантії. Висновки турецької дослідниці про те, що саме Грищенко приніс аванґардні ідеї до Стамбула, мають значення не тільки для оцінки його творчої біографії. Вони вносять корективи в історію турецького мистецтва ХХ століття й доповнюють її. Іще один український аванґардист, Давид Бурлюк, відіграв таку роль на Далекому Сході – в Японії...

Сторінки21