Навіґація за темамиЯк користуватись

Чи можливо написати історію жахливого XX століття з універсальних позицій? І чи можна її писати, використовуючи людські слова і навіть роблячи нехитрі спроби аналітичної категоризації? Читання під акомпанемент американської рецепції лише посилювало відчуття можливости інакшої дистанції між книжкою та її неамериканським читачем, проливаючи при цьому світло не тільки на особливості різних читацьких перспектив, але й на саму книжку. Тому далі мова піде не про «що» книжка (поза увагою лишилися цікаві авторові роздуми над поєднанням ідеології та економіки у втіленні кривавих злочинів, над динамікою та логікою розгортання масових убивств, зв’язком нацистських і партизанських репресій тощо), а про те, «як» автор утілює свій задум.
До третього (2013) і четвертого (2015) видання «Історії з грифом “Секретно”…» В’ятрович написав досить розлогий вступ. Цікаво, що цей текст у всіх трьох виданнях мало відрізняється за змістом. У виданні 2015 року було додано інформацію про революційні події в Україні наприкінці 2013-го — на початку 2014 року та бойові дії на Донбасі у 2014–2015 роках. Як і 2013-го, через два роки В’ятрович стоїть на позиції того, що зовнішні і внутрішні сили в Україні «нав’язують» Україні свою версію історії та експлуатують «старі історичні міфи». При цьому автор не пояснив, кого саме він має на увазі: Росію чи країни Заходу, дуже незадоволені ющенківською політикою пам’яті (особливо щодо героїзації діячів ОУН). Окрім того, В’ятрович зовсім не дає тлумачення слову «міт». Тексти написано в стилі грубого...