Навіґація за темамиЯк користуватись

Чому ж Фаулза називають одним із класиків літератури постмодерну? Готова відповідь літературознавців зводиться до переліку суто технічних прийомів, які можна знайти в будь-якому підручнику з літературної теорії: інтертекстуальне цитування (особливо в «Колекціонері» й «Волхві»), гра з роллю автора у «Жінці французького лейтенанта», застосування анаграм в іменах персонажів, жанр псевдодокумента, на якому будується «Примха», введення мітологічних персонажів у «Мантисі» тощо. А фаулзівський «джокер» в «екзистенціялістських» розвідках критиків отримує другорядну місію духовного «наставника», який нібито пробуджує «головного героя» від «життєвого сну». Проте формальне використання «фішок» навряд чи б зробило Джона Фаулза «духовним батьком» вітчизняного постмодернізму.

Сторінки14