Навіґація за темамиЯк користуватись

Одного разу мені запропонували дивну гру – на папері, змережаному безладним орнаментом, побачити якийсь напрочуд гарний малюнок. Для цього треба було по-особливому скосити очі. За кілька хвилин, якщо вистачало терпіння, кольоровий хаос перетворювався на ошатний замок – із баштами, мостами, смолоскипами та іншими атрибутами мультиплікаційного середньовіччя. Коли я вперше прочитав уривки повісті Степана Процюка ще у «Текстах», мені закортіло побачити щось більше, аніж безладдя й навмисну фрагментарність. На жаль, навіть повний текст у «Сучасності» не наблизив до розуміння задуму й не заповнив утворювані прогалини. Але твір «тримав» чимось іншим: у вимірах саме «живої, психологічно-емоційної прози, що ставить питання», повість-мозаїка «Імени твого ради...» варта уваги.

Сторінки18