Навіґація за темамиЯк користуватись

Історична нагода змінити конституцію, зліквідувати виборне президентство та обрати нову Верховну Раду. Суперечки точаться в основному про прероґативи, які повинен мати більш-менш могутній президент, чию необхідність для країни багато хто сприймає як даність. Тож чимало дискусій не виходять за рамки порівняння між «кучмізмом» 1996–2004 років і двовладдям 2006–2010 років – хоча жоден із цих періодів не можна назвати вдалою фазою новітньої політичної історії України. Чого країна насправді потребує, то це серйозної дискусії про діяпазон і структуру прероґатив парламенту. Ухвалена внаслідок таких дебатів реформа української політичної системи повинна привести до створення політичної системи зі слабким виборним президентом, в якій би де-факто домінувала Верховна Рада.
Відчуття, що якийсь важливий етап українського проєкту (назвімо його «Друга республіка») майже вичерпав свій потенціял і добігає кінця, насправді є. Однак це відчуття породжене не кризою леґітимности, а кризою ефективности сучасної України. «Failing state» (саме так, не «failed», а тривале в часі «failing») – це, певно, одне з найвлучніших означень української «Другої республіки». «Відкатна економіка», повсюдна корупція, засилля нуворишів у владі, брак системного мислення в головах можновладців та системних реформ у країні, постійна деґрадація таких стратегічних галузей, як освіта, охорона здоров’я, оборона. Врешті-решт – нівеляція будь-якої ціннісної системи координат у суспільстві й перетворення України на «царство ціннісних симулякрів».

Сторінки3