Навіґація за темамиЯк користуватись

Мар, Бодуен та Кримський не належали до однієї лінґвістичної школи і дотримувалися доволі різних лінґвістичних поглядів. Наше завдання не зводиться до того, щоб показати очевидний «зовнішній» вплив ідеологічних чинників (наприклад, захисту прав «малих націй») на специфіку того, як вони ставили «внутрішні», суто наукові завдання. Набагато цікавіше і важливіше простежити зворотний процес: до кінця ХІХ століття самі наукові принципи й пізнавальні настанови вже досить жорстко задавали загальні формати соціяльного пізнання та дії (тут можна апелювати до положення німецького історика Лютца Рафаеля про обнаучування соціяльного у добу пізнього Модерну).
У всьому розмаїтті українських літературних антологій ХХ століття Олена Галета виокремлює декілька смислових груп. Окремо прописано історію перекладних антологій та низку радянських антологій-хрестоматій із їхнім класицистичним розподілом за «родами та жанрами», із дидактичними статтями та «відображеним каноном» (постійним озиранням на російські «зразки»). Однак у чотиритомній «Антології української поезії» (1957), яку упорядкував Максим Рильський разом із Миколою Нагнибідою, була суттєва новація, яку Олена Галета цілком справедливо вважає за надзвичайно важливу для концептуальної історії літератури: вперше «лінійку поетів» відкриває Григорій Сковорода і українське бароко стає одним із базових елементів у новій моделі літератури та культури.

Сторінки25