Навіґація за темамиЯк користуватись

Це нині ми вживаємо слово «депресія», а ще сто років тому казалося «меланхолія». Щоб краще підготуватися до огляду виставки, я й узяв із собою «Лєнца». Головний герой (прототипом якого є письменник із таким, власне, прізвищем) – меланхолік із XIX століття, але чимдалі читаю, тим більше переконуюся, що це не припорошена пилом історії меланхолія, а розповідь про одного з нас. Лєнц страждає від «пронизливої самотности», яку ще називає «нудьгою», і почувається внутрішньо «порожнім, вистиглим, мрущим», а власне існування відчуває не інакше як «неуникний тягар». У цій дошкульній самотності йому відкривається марнота довколишньої дійсности. У бажанні втекти від світу, що «має страхітливі риси», Лєнц не раз – і безрезультатно – намагався вкоротити собі віку, аж врешті його господар, турботливий...
Ну як можна запитувати у непритомних людей: видаляти нирку, чи ні? Як можна проводити такий непідготовлений референдум? Як можна запитувати у некомпетентних людей щось про ЄС, коли найбільш поширене запитання «людей, що голосують», було: а чи Росія входить в ЄС, чи ні? Тому зараз ми побачили тріумф некомпетентності не лише «людей з вулиці», але й європейського політичного бомонду. А дійсно, де вони були – всі ці Федеріки Моґеріні (де вона!!!), де верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, де Голова Європейської Ради Дональд Туск (де він!!!) і т.д.? Що це за політична біжутерія? Навіщо вона, коли з ЄС виходить ціла Велика Британія, а вони як під землю позападали. Розпачає одна Ангела Меркель. Про Франсуа Олана і решту не буду… Чи мали б Моґеріні, Туск і вся...
Консервативність у сприйнятті культури, її одночасна героїзація та омертвіння — такий собі мавзолей — дістались нам у спадок від радянської моделі, самовідтворюючись в освітній системі і на рівні державного дискурсу. Оскільки в Радянському Союзі єдиним призначенням і дозволеною формою існування культури було обслуговування панівної ідеології, включення, вмонтовування цієї ідеології в усі рівні людського життя, вона просто не могла бути живою. Вона транслювала готові смисли, що їх спродукували партійні ідеологи, звеличувала, монументалізувала, оберігала. Сьогоднішня система освіти фактично репродукує цю культурну модель через викладання гуманітарних дисциплін: літератури, художньої культури, музики, — як набору фактів, персоналій і дат, які треба поважати й завчити напам’ять.