Навіґація за темамиЯк користуватись

«Нам треба українську інтеліґенцію поставити на коліна, — повторював на допитах слідчий Соломон Брук, один із тих, що фабрикували у 1929 році справу “Спілки визволення України”. — Це наше завдання, і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!» Власне, ці слова можна ставити епіграфом до двох науково-документальних видань, що побачили світ у київському видавництві «Темпора». Вони містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) в Києві. Перший збірник, що має назву «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.», упорядкував колишній працівник ГДА СБУ, доктор історичних наук Василь Даниленко, він же написав і вступну частину під назвою «Політичний контроль духовного життя в Україні 1920-х років».
Академія сьогодні – це коґнітивна карта, «уявна модель» ситуації в Україні. «Закрита маса» мікроолігархів від освіти приватизувала виш, що існує на бюджетні гроші. Їхні зарплати з доплатами на порядок вищі, ніж зарплати звичайних викладачів, хоча обсяг роботи рядових викладачів не менший, просто інший. При цьому викладачів позбавлено соціяльного захисту: пишу це як освітянин, що більшу частину платні вже давно віддає за оренду квартири. «Закрита маса» перевела навчальний заклад у стан надзвичайної ситуації, заручилася мовчазною підтримкою не/етичної більшости, яка переклала право визнавати їх за живих на владу і живе за «логікою» сиґетських євреїв, або «как бы чего не вышло», «премудрого пискаря» (Салтиков-Щедрін), моя хата скраю, хоч як би називати ці «логіки».
Консервативність у сприйнятті культури, її одночасна героїзація та омертвіння — такий собі мавзолей — дістались нам у спадок від радянської моделі, самовідтворюючись в освітній системі і на рівні державного дискурсу. Оскільки в Радянському Союзі єдиним призначенням і дозволеною формою існування культури було обслуговування панівної ідеології, включення, вмонтовування цієї ідеології в усі рівні людського життя, вона просто не могла бути живою. Вона транслювала готові смисли, що їх спродукували партійні ідеологи, звеличувала, монументалізувала, оберігала. Сьогоднішня система освіти фактично репродукує цю культурну модель через викладання гуманітарних дисциплін: літератури, художньої культури, музики, — як набору фактів, персоналій і дат, які треба поважати й завчити напам’ять.