Навіґація за темамиЯк користуватись

Серед чималої кількости публікацій про Україну, що з’явилися в міжнародних часописах і видавництвах за минулі п’ять років, книжка Романа Цибрівського, професора географії та урбаністики університету Темпл у Філадельфії, вирізняється принаймні тим, що вона не про війну і навіть не про політику (наскільки це взагалі можливо у книжці про соціяльну історію найбільшої, найважливішої і найзнаковішої української річки). Сам автор окреслює книжку як «почасти культурну географію реґіону, почасти історію, соціологію та подорожні нотатки». У ній відбився його особистий досвід: відвідання розмаїтих місцевостей уздовж Дніпра, обширна лектура доступних джерел (українською, англійською та російською мовами) і, можливо, найголовніше — «давня любов до річок і повага до їхньої ролі в історії...
Доволі цікава виходить ситуація, якщо спостерігати за людиною, яка вперше чує слова на кшталт «етеру», «Атен» чи «міту»: легка іронічна усмішка, цілковите заперечення та несприйняття або ж узагалі: «Для чого це нам і чи взагалі це звучить українською?» Гадаю, якщо осягнути всю українськість такої варіяції (а вона таки є), питання доцільности матиме лише одну відповідь – ствердну. Ітиметься про так звану грецьку літеру θ (Θήτα – тета), з трансляцією якої на український ґрунт проблеми були лише тоді, коли на українську тиснув «старший брат». Іще 1928 року українська ортографія начебто дала раду з передаванням цієї літери українською мовою, проте, попри тотальну декомунізацію, ми й далі плекаємо деякі радянські плоди.

Сторінки33