Навіґація за темамиЯк користуватись

Першим дзвіночком про внутрішню небезпеку, яка загрожує опануванню України українською культурою та мовою (парадоксальна проблема, але реальна) став факт стрімкого переходу чималої кількості номенклатурних «борців із націоналізмом» – від партпрацівників до «бійців ідеологічного фронту» – до табору завзятих українофілів. Допоки боротьбу за українську мову та культуру, за політичні права українства провалили морально авторитетні в суспільстві люди, вона здобувала прихильність людей, нерідко далеких від українства. Відтепер, коли «борці з націоналізмом» терміново стали «науковими націоналістами» і з номенклатурною заповзятістю заходилися відтісняти з перших ролей тих, хто справді уболівав за Україною, ситуація почала змінюватися.
Фраза «українська криза», яку найчастіше вживають на позначення сучасного конфлікту в Східній Европі, вводить у подвійну оману. Вона не лише відволікає від головного підбурювача і рушійної сили ескалації конфліктів у Криму та на Східній Україні, тобто Кремля, але й може спричинити хибне враження про «українську кризу» як суто місцеву й тимчасову проблему. «Українська криза» матиме різні наслідки для міжнародних відносин поза межами Східної Европи. У зв’язку з тим, що Будапештський меморандум про ґарантії безпеки 1994 року щодо України знецінився, ця криза підриває всесвітні зусилля, спрямовані проти поширення зброї масового знищення. Вона здійснює дедалі помітніший неґативний вплив на економіку Росії та її становище у світі.

Сторінки8