Навіґація за темамиЯк користуватись

Так, Україні треба позбутися совєтського минулого і конвертувати перемогу Майдану в справжні реформи й европейську інтеґрацію. Цього слід досягти за допомогою діялогу та поваги до тих українців, які нині дивляться на уряд у Києві з підозрою і недовірою. А також за допомогою законів, які відповідають европейським стандартам у царині прав людини і вимогам верховенства закону. Так звані «декомунізаційні» закони в їх поточній формі дуже нагадують совєтську практику нав’язування певної ідеології як правильної. Це крок назад, який, безумовно, призведе до того, що Україну визнають порушницею Европейської конвенції про захист прав людини. Володимир В’ятрович має рацію в одному: питання декомунізації справді пов’язано з політикою безпеки.
Уявлення про Україну як про країну поділену чи навіть розколену стало банальним штампом у міжнародних медіях, попри обережні зусилля компетентніших науковців вказати на поверховість і спрощеність такого погляду. Газетні статті й телевізійні програми досить часто змальовують Україну як дихотомічно розділену на «націоналістичний Захід» та «проросійський Схід», не утруднюючи себе поясненнями, що означають у цій формулі слова «націоналістичний» та «проросійський» і в який спосіб прикметники із цілком різних семантичних полів можуть бути антонімами у фальшивій бінарній опозиції. Російсько-українська війна, евфемістично звана «українською кризою», лише посилила популярне уявлення про Україну як про країну розколену, із наочним відбиттям цього розколу у вигляді фронтової лінії на Донбасі.
Цього року сповнюється 120 років від дня народження Олександра Довженка. Досить миттєвої паузи, яку читачева підсвідомість послужливо продовжить словами: «геніяльного режисера», «винахідника поетичного кіна», «гордости української культури», «втілення національного духу», «одного з найвидатніших творців кінематографа» тощо. Наважуся стверджувати, що така пам’ять є досконалою формою забуття. Бо вона створює ім’я, яке всі знають, але ніхто не цікавиться, до якого зручно бути байдужим. Прикро. Справжній митець, яким був Довженко, на це не заслуговує. Хотілося б відновити живий зв’язок — бодай тоненьку ниточку —людини роздраєного, непевного, перевантаженого безглуздям та симуляціями ХХІ століття з трагічною постаттю століття минулого.
Фундаментальна проблема забезпечення соціяльного порядку передбачає обмеження насильства. Більшість суспільств, які були раніше чи існують тепер, є «природними» суспільствами, що стримують насильство політичними діями у сфері економіки, створюючи можливості отримання ренти для обмеженого кола осіб. Ці привілеї стримують правлячі еліти від прямого насильства і також обмежують економічний і політичний розвиток. Природні суспільства названо «суспільствами обмеженого доступу». Спільною їхньою рисою є розподіл джерел отримання ренти між елітами. Оскільки прояви насильства обмежують надходження ренти, еліти намагаються не вдаватися до прямого насильства. Задля стабільного надходження ренти треба обмежити доступ до політичних і економічних організацій і конкуренцію.

Сторінки10