Навіґація за темамиЯк користуватись

Коли почалася Велика війна, брат мого прадіда втік від неї на дзвіницю. «Все одно ліпше, як під спідницю», — повторювала Мар’яна, вічна подруга родини, явно маючи на увазі когось конкретного і лише їй відомого. Тому я завжди уявляв собі, що війна починається так, як річка виливається, — від неї можна врятуватися на дереві або високому даху. Але оскільки вважається, що дітям не треба знати подробиць ні про що, то подробиць я й не знав. Коли в серпні 1914 року Львовом почали ширитися чутки, що російські війська наближаються до міста і треба пакувати манатки, він довго думав, куди податися, в ньому змагалися страх і лінощі, аж урешті він вдався до чогось, що сьогодні називають «нестандартним рішенням»: вирушив пішки до підміського Скнилова і попросився в монастир.
Одним із важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії. Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією.

Сторінки16