Навіґація за темамиЯк користуватись

Жовтень 2010
Холм: Люблинсько-Холмська православна єпархія, Українське Товариство, 2009.
Акція руйнування православних церков на Холмщині і Південному Підляшші в 1938 році – обставини, перебіг, наслідки.
За редакцією Георгія Купріяновича.

Висвітлення різних аспектів акції руйнування церков додає можливостей осмислити ще один важливий момент драматичного досвіду в польсько-українських узаєминах у XX столітті, а крім того, є важливим чинником заспокоєння пам’яті живих людей, для яких ті історичні події є частиною їхнього особистого досвіду.

п.с. [від старшого редактора - подяка за дружнє оформлення назви. Нехай би кожна книга імпортна та експортна містила лиш переклад назви на "локалізацію" - і тоді гнітючих проблем українська і всяка інша мова не матиме в теоретично осяжному майбутньому]

Аналізуючи програму «Солідарности», треба пам’ятати, що вона не орієнтувалася на те, щоби перебрати на себе владу. Тому слабшим був імпульс, який схиляв би до розвитку її програмної думки – чому не сприяли, зрештою, й умови. Треба пам’ятати, що в формулюванніці .їдумки брали участь малодосвідчені в цій царині люди, якщо навіть, у випадку деяких осіб, це були люди надзвичайно розумні й освічені. Треба пам’ятати, що бачення комунізму як накинутого з СССР, котрий домінував над Польщею, полегшувало мобілізацію руху без чітко сформульованих програм. Чужий приніс деспотизм, а отже, усунення чужого спростить, хоч якоюсь мірою, звільнення від деспотизму – своєю чергою, піднесення рівня демократії прирівнюється до діяльности на користь визволення народу.
Зміна політичного режиму не є в історії надзвичайним явищем. Упродовж перших п’ятдесяти років після Другої світової війни (1946–1996) було зафіксовано 133 випадки змін політичного режиму і в напрямку від авторитаризму до демократії, і в протилежному – від демократії до авторитаризму. Найбагатший досвід мають два континенти: Латинська Америка й Африка, в яких зміна режиму дуже часто мала збройний характер. Досвід переходу від демократії до авторитаризму знайшов узагальнення у теорії політичної транзиції, яка спочатку описувала досвід скасування авторитарних режимів і консолідації демократії в деяких країнах Латинської Америки та Південної Европи, а після 1989 року її почали використовувати в дослідженнях змін устрою в Центрально-Східній Европі.
Грізні слова «ультиматум», «совєтська загроза», «контрреволюція» заповзали з різних боків у нашу свідомість. І ми відчували: це саме ті слова, які роблять наших батьків напруженими і змушують їх замовкнути чи змінити тему при кожному нашому наближенні. Вони були совєтськими громадянами, а ми – їхніми совєтськими дітьми, і вони явно не хотіли, щоб ми чули їхні політичні розмови. Але ми відчували: щось недобре діється у Чехословаччині й навкруги, щось, ладне кожної миті закінчитися війною, хоч якою немислимою вона виглядала під погідним небом серед райських літніх канікул. І коли совєтські війська таки вторглися до Чехословаччини, ми побачили наших батьків цілком пригніченими – так, немовби вони самі були чехами і словаками, і їхній уряд виявився скинутим, а країна знов окупована чужинцями.

Сторінки14