Навіґація за темамиЯк користуватись

Позаяк соціялістичний реалізм було офіційно названо засадничим методом совєтської літератури, а будь-який новий твір розглядали з позицій нового методу, то широка читацька авдиторія сприймала його – і часто-густо сприймає дотепер – як єдиний притаманний совєтському мистецтву. Насправді часові межі совєтського мистецтва значно ширші від періоду тотального панування соціялістичного реалізму: його засадничу роль у мистецтві обмежено серединою 1930-х – серединою 1950-х років. Пізніше соціялістичний реалізм і далі існує найперше як інституційно підтримувана, але периферійна частина літературного процесу. У 1970–1980-х роках соц-арт, знову зактуалізував соцреалізм, деконструюючи його, пародіюючи та перекомбіновуючи його структурні елементи.
Чиновники постійно наголошували потребу в «російському елементі» (тобто етнічних росіянах) під час колонізації прикордонних земель. Найзгубнішим наслідком цієї націоналістичної переорієнтації в бік того, що можна назвати раннім різновидом російської демографічної політики, став дозвіл чиновникам відбирати «зайву землю» в неросійських, кочових чи напівкочових народів, яку раніше було надано для випасу худоби. Понад усе було поставлено сільськогосподарські потреби Росії. Нерівність народів у багатоетнічній імперії стала ще суворіша, ніж досі. Втім, історія колонізації, як її викладено в сучасних колоніяльних студіях, – це щось більше, ніж державна політика і рух поселенців. На російських рівнинах були зони етнічної взаємодії, що перебували під інтенсивним впливом процесу масового заселення.
Соціюм у Росії, як і раніше, формується й усвідомлює себе переважно як простий (мало диференційований, із тяжінням до одномірности), замкнутий (у межах «своїх» і відмежований від зовнішнього світу загалом), патерналістськи зорієнтований (по вертикалі вгору). Це спільнота підопічників, що перебуває в процесі адаптації. Тактичні форми такої масової адаптації можуть більш-менш відрізнятися. Однак у кожному разі ізоляціоністський характер колективного самоозначування постає як межа, бар’єр, набір заборончих перепон (неґативних санкцій) для можливого універсалізування зразків власної поведінки, очікувань щодо «інших» – форм громадянського чи конституційного патріотизму, довіри соціяльним інститутам, позитивної соціяльности (соціяльної залучености, зацікавлености, дієвої участи), моральної солід

Сторінки14