Навіґація за темамиЯк користуватись

Сучасне російське суспільство хворе на нетерпимість. Росія не може змиритися з утратою своєї колись найбільшої колонії – України. У російських націоналістів дуже небагато цивільної самосвідомости, зате дуже багато ураженої національної гордости й національного самолюбства. Така політика ідеологічного, культурного та історичного заперечення України сприяє в Росії поступовому переорієнтуванню української політики в бік Европи, а Росія, де відкрито й вільно продається антиукраїнська література, перетворюється на непривабливого партнера. Видаванням таких книжок російська еліта намагається компенсувати свої невдачі в розвитку російської ідеї, російської ідентичности. Але шлях культивування історичних образ на колишню колонію в колишній метрополії історично безперспективний.
Одним із важливих питань, яке виникає у публічних дебатах на тему ситуації в Україні, аґресії Росії та ситуації у Росії, є проблема фашизму. Цікаво, що вона з’являється, з одного боку, як російське пропаґандистське звинувачення, адресоване Україні (це, без сумніву, елемент маніпуляції), а також як певна спроба пояснити сьогоднішні події в Росії. Тобто існують спроби звернути увагу на те, що насправді у російському поєднанні культу сили і звернення до минулого, до традиціоналізму, до народу дуже присутні фашистські елементи. Тож, напевно, ця тема варта дискусії. Можна сказати, що реґресивні процеси, які дають змогу стверджувати зростання сильних авторитарних елементів, напевно пов’язані зі страхом, із боязню перед демократією.

Сторінки14