Навіґація за темамиЯк користуватись

За минулі п’ятнадцять років путінська Росія вклала багато ресурсів у політизацію історії. Якщо Україна піде тим же шляхом, несуттєво – частково чи повністю, це може призвести до руйнівних наслідків. Будь-яке законодавче чи «адміністративне» викривлення історії є спробою наступу на один із основних принципів наукового дослідження – пошук правди. Будь-яка офіційна атака історичної пам’яті є несправедливою. Складні й спірні проблеми слід вирішувати шляхом дебатів. Півтора мільйона українців, які померли, воюючи з нацистами в рядах Червоної армії, заслуговують на повагу так само, як і ті, хто боровся проти Червоної армії та НКВС. Ті, хто вважає перемогу над нацистською Німеччиною за один із найважливіших історичних моментів, не повинні бути залякані або почуватися вигнанцями.
«Нам треба українську інтеліґенцію поставити на коліна, — повторював на допитах слідчий Соломон Брук, один із тих, що фабрикували у 1929 році справу “Спілки визволення України”. — Це наше завдання, і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!» Власне, ці слова можна ставити епіграфом до двох науково-документальних видань, що побачили світ у київському видавництві «Темпора». Вони містять документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ) в Києві. Перший збірник, що має назву «Українська інтеліґенція і влада. Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр.», упорядкував колишній працівник ГДА СБУ, доктор історичних наук Василь Даниленко, він же написав і вступну частину під назвою «Політичний контроль духовного життя в Україні 1920-х років».

Сторінки14