Навіґація за темамиЯк користуватись

«Анно Ахматова, що / мені робити» – так називається один із найвідоміших віршів Юрґена Фукса, написаний 1981 року в Західному Берліні, через чотири роки після вигнання Фукса з НДР. Здивований тим, що в Совєтському Союзі знову прославляють Сталіна, він звертається до великої російської поетеси, першого чоловіка якої, лірика Ніколая Ґумільова, розстріляли 1921 року як «контрреволюціонера», другого чоловіка Ніколая Пуніна заарештували 1949 року, а сина, Льва Ґумільова, двічі – у 1938 і 1949 роках – висилали в табори. Попри те, що «залізна завіса» здавалася непроникною, Фуксові тексти потрапляли із Західного Берліна до Варшави й Праги. Юрґен Фукс не дав залякати себе штазі, не дав він залякати себе й прихильникам псевдомиру на Заході, раз у раз нагадуючи про реалії Східної Европи...
Зосереджуючись на відновлених крайніх правих постсовєтського періоду й зіставляючи події у Російській Федерації зі зростанням німецького фашизму у Ваймарській республіці, я звернувся до НАТО з питанням співфінансування поглибленого розслідування початку політичної біографії, ідеології та діяльности Владіміра Жиріновського. Ця нова фігура на політичній сцені Москви була на момент мого подання поки що лише маловідомим новим російським політиком, якого дотепер часто сприймають за звичайного політичного блазня. Однак Жиріновський отримав третину голосів на перших президентських виборах у Росії в червні 1991 року. Його помилково названа Ліберально-демократична партія Росії (ЛДПР) перемогла у перших посткомуністичних багатопартійних парламентських виборах у грудні 1993 року із майже 23 %.

Сторінки3