Навіґація за темамиЯк користуватись

Романтизм об’єктивно є явищем складним, багатогранним, широким. Тому як теоретична і як історико-літературна проблема він завжди привертав пильну увагу, спокушав уми сильні й блискучі. Радянському літературознавству він завдав великого клопоту: в намаганні приборкати, «приручити» цю напрочуд непокірну стихію то умовлялися, що соцреалізм — це синтез реалізму та романтизму, то доходили висновку, що реалізм і романтизм є два різні типи творчості, які, проте, взаємодіють між собою як перетворювальне й відтворювальне начала. В кожного визначного поета-романтика належало шукати й підкреслювати тенденції переборювання романтизму на користь реалізму, — аж поки виявлялося, що, звичайно ж, він прямував саме в цей бік, і навіть вельми успішно.
Від Шевченка шляхи двох літератур остаточно розходилися, вже була очевидною різниця між ними. Звичайно, все, що Бєлінський аналізував, він підтягував до своїх уявлень, зважав, наскільки літературні твори відповідали його очікуванням. Якщо не відповідали, то це відкидалося, і не останньою чергою тому, що це – українськомовні тексти. Він цьому зовсім не симпатизував, тому-то для всіх була очевидна – на Заході і для компетентних науковців тут – оця некоректність приписування Бєлінському позитивної рецензії із «Отечественных записок» на «Кобзар» 1840 року, яка абсолютно не відповідала поглядам критика. Але ці ідеологічні ігрища оголилися вже тепер, коли ми бачимо повний корпус критичних відгуків на Шевченка – прижиттєвих та року по смерти поета.

Сторінки11