Навіґація за темамиЯк користуватись

Утім, «Коханців Юстиції», як і попередні тексти Юрія Андруховича, можна читати в декількох режимах. Хочете цікаве авантюрне читво, що потішить не лише тому, що «горор, містика, саспенс», а й тому, що це наш (у плані атмосфери, локусу і «щось мені дід про це розказував») «горор, містика, саспенс», читайте від будь-якого розділу. Хочете розважитися, читайте з будь-якої сторінки. Андруховичеві герої, тужачи, як і в попередніх авторових текстах, за високою культурою, умовно кажучи — оперою, існують, як правило, в масовій карнавальній комедії дель-арте. Хочете отримати інтелектуальну насолоду, читайте з будь-якого речення. Фірмові Андруховичеві перелічування-нанизування з несподіваними провалюваннями чи здійманнями в інші історичні, політичні, культурні реальності нікуди не поділися.
Чому ж Фаулза називають одним із класиків літератури постмодерну? Готова відповідь літературознавців зводиться до переліку суто технічних прийомів, які можна знайти в будь-якому підручнику з літературної теорії: інтертекстуальне цитування (особливо в «Колекціонері» й «Волхві»), гра з роллю автора у «Жінці французького лейтенанта», застосування анаграм в іменах персонажів, жанр псевдодокумента, на якому будується «Примха», введення мітологічних персонажів у «Мантисі» тощо. А фаулзівський «джокер» в «екзистенціялістських» розвідках критиків отримує другорядну місію духовного «наставника», який нібито пробуджує «головного героя» від «життєвого сну». Проте формальне використання «фішок» навряд чи б зробило Джона Фаулза «духовним батьком» вітчизняного постмодернізму.

Сторінки2