Навіґація за темамиЯк користуватись

Всю ніч батьки про щось шушукалися, мати своїм звичаєм схлипувала, батько покашлював, і я, час від часу прокидаючися, чув їхні приглушені голоси за стіною, булькання води та запах валер’янки. Вранці батько, невиспаний, опухлий, пригнічений, подався в місто й повернувся з великим пласким пакетом. У пакеті – на мою невимовну радість – були два великі портрети, вже в рамах, уже засклені. Їх повісили один навпроти одного в нашій великій кімнаті. Мені, п’ятирічному, це дуже сподобалося – порожні доти поверхні стін заграли, й у нашому домі стало гарно, ніби в установі. Я, попри малолітство, вже бував в установах, і там скрізь висіли ці ж таки портрети. Батькові дії були мені зрозумілі й приємні: адже наближалася ґрандіозна подія – перші вибори до Верховної Ради, призначені на 12 грудня 1937 року
Позаяк соціялістичний реалізм було офіційно названо засадничим методом совєтської літератури, а будь-який новий твір розглядали з позицій нового методу, то широка читацька авдиторія сприймала його – і часто-густо сприймає дотепер – як єдиний притаманний совєтському мистецтву. Насправді часові межі совєтського мистецтва значно ширші від періоду тотального панування соціялістичного реалізму: його засадничу роль у мистецтві обмежено серединою 1930-х – серединою 1950-х років. Пізніше соціялістичний реалізм і далі існує найперше як інституційно підтримувана, але периферійна частина літературного процесу. У 1970–1980-х роках соц-арт, знову зактуалізував соцреалізм, деконструюючи його, пародіюючи та перекомбіновуючи його структурні елементи.

Сторінки4