Навіґація за темамиЯк користуватись

Від Шевченка шляхи двох літератур остаточно розходилися, вже була очевидною різниця між ними. Звичайно, все, що Бєлінський аналізував, він підтягував до своїх уявлень, зважав, наскільки літературні твори відповідали його очікуванням. Якщо не відповідали, то це відкидалося, і не останньою чергою тому, що це – українськомовні тексти. Він цьому зовсім не симпатизував, тому-то для всіх була очевидна – на Заході і для компетентних науковців тут – оця некоректність приписування Бєлінському позитивної рецензії із «Отечественных записок» на «Кобзар» 1840 року, яка абсолютно не відповідала поглядам критика. Але ці ідеологічні ігрища оголилися вже тепер, коли ми бачимо повний корпус критичних відгуків на Шевченка – прижиттєвих та року по смерти поета.
Водночас із процесом творення нового канону тривав перегляд і давнього, і нового канону, спрямований передусім на модерністську творчість, для якої в традиційному совєтському каноні не було місця. До такої справи доклали зусиль дослідниці, яких асоціювали з феміністичною течією: Соломія Павличко («Дискурс модернізму в українській літературі», 1997), Оксана Забужко («Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій», 2007), Тамара Гундорова («ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму», 1997; «Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської», 2002), Ніла Зборовська («Код української літератури», 2006) та Віра Агеєва («Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму», 2003). Дослідниці зосередили увагу на ранньому модернізмі...
Видавництво «Критика» повідомляє про вихід нового, виправленого і доповненого, видання книжки київського історика літератури, критика та письменника Михайла Назаренка «Поховання на могилі (Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі)». Строго академічний, а поза тим захопливо мистецький Назаренків колаж-дослідження – це свого роду «науковий роман», тематично систематизований і опоряджений ґрунтовними коментарями, історичним і мітологічним нарисами культурологічний центон, що містить чи не всі відомі досі леґенди, перекази, анекдоти, чутки, плітки, приповідки про Шевченка, спогади сучасників, бувальщини, притчі, фантастичні оповіді (зокрема про посмертне життя невмирущого Кобзаря), а також ідеологічно виважений фольклор совєтських часів і свавільно вписаний у «базовий міт»...
Творчість Олександра Потебні вже не раз було розглянуто в контексті української інтелектуальної традиції (починаючи від статтей Ієремії Айзенштока, Леоніда Білецького першої половини 1920-х років та монографії Костянтина Чеховича початку 1930-х років); особливо цікавими і важливими серед опублікованих в минулі десятиліття здаються праці Юрія Шевельова, Андрія Даниленка, Сергія Вакуленка. Специфіку ідей Потебні, які з’явилися на стику романтичного та позитивістського етапів розвитку гуманітарного знання, пов’язаних зі змінами у контексті культурного та наукового розвитку 1860–1880-х років, можна повно та адекватно реконструювати лише з урахуванням цього відкладеного визнання реінтерпретації його ідей у новому, післяреволюційному соціюмі 1920–1930-х років.

Сторінки12