Навіґація за темамиЯк користуватись

Проєкт нового українського правопису, обговорення якого розпочалось у серпні 2018 року, на жаль, обрав собі непевний шлях. З одного боку, він буцімто мав намір «повернути до життя низку особливостей “харківського” правопису», з другого – не збирається нехтувати мовну практику епохи тоталітаризму, пояснюючи це тим, що всі радянські правописи є частиною української (!) ортографічної традиції. Відтак серед запропонованих змін є і спроби варіянтного вживання окремих літер, і намагання продовжити життя вже «законсервованим» радянським правилам. Ця стаття має на меті пояснити зацікавленим українцям не тільки те, що і як варто писати, а й те, чому повернення давніх традицій є не кроком назад, а шляхом до істинного українського, що колись у нас украли.
Лютий 2018
Київ: Критика, 2017.
Авторизований переклад з російської Катерини Демчук. ISBN 978-966-2789-05-8

У монографії розглянуто вельми парадоксальний феномен останньої декади існування імперії Романових: широке долучення до українського національного життя раніше вірнопідданчої проімперської правиці – зокрема, чорносотенців, православних радикалів, лоялістів-«октябристів» та інших консерваторів українського (насамперед волинського) походження – і участь цих «новонавернених» у розбудові національних інститутів і творенні проукраїнського дискурсу. Спираючись на широку джерельну базу, дослідники підважують усталені стереотипи щодо історії українського руху і демонструють, що на початку ХХ століття

У статті «Переродження у Тибеті» Єлєна Блаватська описує випадок із 1860‑х років, коли дванадцятеро ченців-капуцинів заснували місію в Лхасі зі своїм очільником отцем дела Пеною. Вони ж залишили спомини про перебування на Тибеті, знайомство з буддизмом та особливостями реґіону. Історія свідчить, що дев’ятеро з них померло, а трьом усе-таки вдалося вижити. І трійця щасливців, повернувшись додому, розповіла і записала розмаїті пригоди свого тамтешнього життя. Зокрема, в одному з епізодів цих споминів згадано жовтошапочних та червоношапочних буддійських монахів, із якими до Монголії прийшов буддизм, а з ним, очевидно, писемна культура і культ Будди. У Монголії перемогла, не те що перемогла, просто прижилася течія жовтошапочних монахів, тобто течія телуґпа...

Сторінки32