Я вдячний редакції «Критики» та перекладачеві Степанові Захаркіну за публікацію українського перекладу мого похвального слова з нагоди обрання Ігоря Шевченка почесним доктором Українського вільного університету 11 липня 2009 року. Вже після свого виступу 3 лютого 2010 року я отримав відомості про навчання Ігоря Шевченка в УВУ у Празі. Він студіював там упродовж зимового семестру 1940/1941 навчального року й відвідував курси професора Федора Слюсаренка (латинська синтакса, «Ґерманія» Тацита, грецька епіграфіка Південної України), професора Вадима Щербаківського (культура неолітичної мальованої кераміки в Україні, українське весілля у світлі етнології) та професора Івана Борковського (культура бронзового віку, зосібна на українських землях).

Чотирнадцять років тому під час Другого світового конґресу україністів розгорнулася дискусія між «модерністами» та «примордіялістами» щодо генези української нації. «Модерністам» серед іншого закидали «неправильні» інтерпретації. Дванадцять років тому американський історик Марк фон Гаґен запитав учене товариство: «Чи має Україна історію?». Українські учасники дискусії відповіли на це провокативне запитання ствердно і висловили сумніви щодо коректности таких запитань. Років дев’ять тому англійський дослідник Ендрю Вілсон написав книжку, в якій назвав український націоналізм «вірою меншости». Ця досить багата на контексти метафора викликала обурення в частини інтелектуалів і в Україні, і за кордоном.