Навіґація за темамиЯк користуватись

Модерністська культура не раз зверталася до теми зіткнення «циві¬лізації» та «серця пітьми» — від од¬нойменного твору Джозефа Конрада до «Апокаліпсису» Френсиса Копполи. Це сутичка між накинутими ззовні правилами поведінки та ірра¬ціональною — часом блискучою, але зазвичай руйнівною — енергією са¬моствердження, притаманною зде¬більшого групам, периферійним щодо «цивілізації», але не вилученим із неї. Інакше кажучи, варвари ніколи не захопили б Римської імперії, якби не служили в римському війську. Історія війн, і взагалі історія, пев¬на річ, не закінчилася після Першої світової війни, коли культуртреґери-читачі Ніцше змагалися з «декадент¬ською» цивілізацією, периферією якої довго вважали Німеччину і, ширше, Центральну Європу, а ствер¬дилися там, зрештою, більшовики.
Запитуючи самих себе, чи можливий розвиток демократії в Україні, ми самі ставимо діагноз: десять років «неначе української» «неначе незалежності» не привели до розвитку справжньої демократії в Україні. Це запитування стало особливо актуальним після крижаного душу «касетного скандалу». Раніші сигнали нікого у демократичному таборі не стривожили: ані не надто демократичні способи формування більшості в лютому 2000 року, ані очевидна фарсовість «всенародного» референдуму про зміни в конституції, проведеного в березні. Тоді багато хто ладен був закрити очі на явне порушення демократичних принципів. Для тих, хто вважав себе демократами (за наших умов це, зрештою, радше люди без певного корисливого інтересу), то був тільки тактичний відступ...

Сторінки30