Навіґація за темамиЯк користуватись

Протягом століть, аж до 1970-х років, у Канаді панувало розуміння власної історії як історії активного поступу, розвою та проґресу англосаксонської і меншою мірою французької більшости, як історії активного й успішного підкорення так званих «незайманих земель» Британської та Французької імперій. Протягом тривалого часу «проґрес» та «успіх» (англосаксонців та французів) правили водночас за основні метафори і концепти в наукових, популярних чи ідеологічних рефлексіях про розбудову та становлення Канади як держави і нації. Дві більшості – англосаксонців та французів – було позиціоновано як дві засадничі канадські нації. Так тривало, доки в 1970-х роках Канада почала переорієнтовуватися на новий курс – курс на полікультурність – у самоусвідомленні себе як нації.
Уряд полює на ґюленістів — послідовників та прибічників релігійного лідера Фетхулаха Ґюлена, якому приписують організацію спроби путчу. Заодно із тими, хто справді є лояльним до Ґюленового руху, влада Туреччини спрямовує репресії на опозиційних інтелектуалів, на тих, хто підіймає незручні теми минулого чи сьогодення, як-от геноцид вірмен чи конфлікт із курдами. Тож переслідування зачепили критичних до влади шкільних учителів і журналістів, письменників і науковців, університетських працівників та лікарів. І хоча спроба ґюленістів захопити владу влітку 2016 року була невдала, її наслідки дуже виразні. Тисячі ув’язнених і звільнених із роботи — результат кампанії пошуку зрадників, що відбувається за умов надзвичайного стану по всій країні.

Сторінки27