Навіґація за темамиЯк користуватись

Харків у квітні 2014 року. Разом зі своєю перекладачкою Нелею Ваховською я приїхав до другого за величиною українського міста, розташованого за тридцять кілометрів від кордону з Росією, щоб презентувати українське видання «Мерця у бункері». До того ми були на книжковому ярмарку в Києві. Дискусія про минуле, про провину батьків – актуальна тема для України. «Час уже зайнятися цим, ми надто довго відклaдали цю розмову, а тепер маємо наслідки», – каже Неля. Вона дуже стурбована процесами на Сході. Із її слів, там діють банди, яких скеровує і підтримує сусідня Росія, кримінальні елементи, але автентичне обурення також є – люди, які відчувають, що Київ їх занедбав, а тому вони відкриті до російської пропаґанди про «фашистів», які нібито захопили владу в Україні.
Нове варварство намагається наступити саме там, де плівка модерної цивілізації була занадто тонка. З енергією, гідною кращого застосування, пострадянські еліти витрачають на демодернізаційну творчість швидковитратний ресурс часу своїх суспільств. Економіка за демодернізованої системи влади зазнає «загустіння», витворюючи великі неповороткі повільні інституції. Модерне підприємництво загнано в малозначущий уклад, а державні корпорації – або й приватні, але створені з метою паразитування на бюджеті та державному майні – стають основним каналом отримання і перерозподілу благ. Одержувачі благ, нездатні до самозайнятости, – це сформовані клієнти, напівзалежні, атомізовані суб’єкти, які не відчувають великої потреби у громадських та економічних правах.
Продюсери та журналісти, автори цих передач, у приватному житті всі ліберали, відпочивали в Тоскані й мали цілком европейські смаки. Коли я запитував, як їм удається погоджувати фахове й особисте життя, вони дивилися на мене як на дурника і відказували: «За останні двадцять років ми пережили комунізм, у який ніколи не вірили, демократію, дефолти й мафіозну державу та олігархію, розуміючи, що все це ілюзії, що це все піяр». Вираз «це все піяр» став улюбленою фразою нової Росії, мої московські колеґи були сповнені відчуття своєї водночас цинічности й просвітлености, у якомусь сенсі «поза вірою». Дисидентів совєтської доби, борців із комунізмом, вони вважали за наївних мрійників, а мої західні вподобання, прихильність до туманних понять на кшталт «прав людини» та «свободи», відкидали...

Сторінки15