Навіґація за темамиЯк користуватись

Найпевніший спосіб збити з пантелику раціонального опонента – діяти непередбачувано. Саме непередбачуваність стала досконалою зброєю російського прем’єра Владіміра Путіна у російсько-грузинському конфлікті. Будь-який раціональний діяч насамперед зацікавлений контролювати своє оточення, а війна – скрайня форма відсутности раціонального контролю. Це пояснює, чому Захід на чолі з ЕС нервово повторює, що найважливішим у Грузії є перемир’я – а не істина, цінності чи інші високі ідеали. Війна – це гобсівський «природний стан», абсолютна протилежність назагал добре впорядкованого світу ліберал-демократів. У НАТО донедавна вважалося аксіомою, що безпека є неподільною. Для ЕС безпека стала обернено пропорційною до наближености певної країни до Росії.
Три історично недавні події визначально впливають на розвиток міжетнічних відносин на Кримському півострові протягом останнього часу. Це масова репатріяція кримських татар від кінця 1980-х років, підвищення статусу реґіону від области до автономної республіки 12 лютого 1991 року та проголошення незалежної української держави 24 серпня 1991 року. Ці чинники кардинально змінили декілька важливих характеристик кримського суспільства: етнічний склад населення, місце міжетнічних відносин у суспільно-політичному житті Криму та, нарешті, владні відносини не тільки в адміністративному, але й у ширшому розумінні цього терміна. Йдеться про статус певної громади або суспільного прошарку як панівної або, навпаки, підпорядкованої групи, про розподіл матеріяльних та символічних ресурсів та інше.
Опитування громадської думки та публікації в російській та українській пресі виявляють колосальний потенціал антицивілізаційної війни, що відбивається не тільки в біснуванні одіозних політиків і публіцистів, але й у судженнях простих громадян. Вони вбачають в експансії західного трибу життя більше зло, ніж у терорі. Й нема на це ради: хай «державним тілом» ми й у антитерористичній коаліції, та частинкою нашої зубожілої за часів державного терору душі тягнемося до такої світобудови, де катма терпимості, але є безконечне терпіння до сваволі, де бракує особистої свободи, але є особиста безвідповідальність, де не цінують людського життя, але певні абсолютної цінності догми, де не люблять ініціативи, але годні беззаперечно улягати традиційним авторитетам.

Сторінки15