Навіґація за темамиЯк користуватись

Нещодавно Кас Муде завважив, що «популістські ультраправі партії є найдослідженішим партійним сімейством у політичній науці». І хоча на Заході інтерес соціологів до ультранаціоналістичних політичних груп і мереж (не лише партій) за цю чверть століття суттєво зріс, про центрально-східних і особливо постсовєтських праворадикалів цього не скажеш. Звісно, вже існує певний корпус наукової літератури про них. Але чимало деталей, а також обставини появи та розвитку значущих праворадикальних угруповань в Угорщині, Словаччині, Польщі, Румунії, а особливо Сербії та Україні все ще чекають на дослідження, контекстуалізацію та інтерпретацію. Навіть попри те, що деякі із цих партій у певні періоди входили в коаліційні уряди своїх країн.
Чому ж більшовицький державний переворот у Петрограді, проти якого виступав майже весь політичний клас Росії і навіть деякі більшовики, відбувся настільки безперешкодно? Аби нам легше було відповісти на це запитання, варто провести паралель з іншою подією, що також мала незворотні наслідки, а саме — із захопленням влади, яке здійснили націонал-соціялісти у Німеччині 1933 року. Воно також відбулося майже безперешкодно, мабуть, навіть рівніше, ніж захоплення влади в Росії більшовиками. Націонал-соціялісти, на відміну від більшовиків, мали сильних спільників — німецьких консерваторів, які контролювали чимало ключових позицій у Ваймарській республіці та практично передали владу до рук НСРПН. Консерватори передали державу, яку вони мали захищати, її непримиренним ворогам.