Зволікаючи, Україна провокує екстремізм

Квітень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
97 переглядів

Україна є незалежною вже 17 років. Вона прийняла і впровадила багато демократичних змін, що їх принесли до Центральної та Східної Европи революції 1989 року та крах СССР. Однак в одному Україна вельми відстає. На відміну від своїх сусідів – Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії, а також Чехії та Сербії – Україна відмовляється визнати русинів/ карпаторусинів як окрему національність. Така політика веде до грубого порушення загальних прав людини.

Упродовж 17 років уряд України відхиляв усі запити про визнання русинів/ карпаторусинів. Ці запити мали форми 1) численних петицій від русинських громадських і культурних організацій Закарпаття, що їх понад десятиліття подавали до Верховної Ради та уряду України; 2) численних прохань від демократично обраної обласної ради Закарпаття, в тому числі з пропозицією, ухваленою голосуванням її членів 7 березня 2007 року (71 голоc за, 2 проти) про визнання русинів національністю на території Закарпаття; 3) подання омбудсмена України Ніни Карпачової (датоване 17 січня 2008 року) про відновлення національности «русини». Уряд України та Верховна Рада знехтували всі ці законні прохання. Натомість уряд дозволив міністерству юстиції забезпечити «правове» виправдання таких дій.

Останньою заявою міністерства юстиції є лист до адміністрації президента Ющенка, датований 6 березня 2008 року, який містить декілька внутрішніх суперечностей. Лист стверджує, що, згідно з Конституцією України, кожен громадянин має право на власне національне самовизначення. В ньому також зазначено, що існування нації (міністерський лист плутає поняття нації, національности й національної меншини) не може встановлювати жоден урядовий орган – ні центральний, ні місцевий.

Далі починається низка суперечностей. Міністерство юстиції заявляє, що українська держава ніколи не заперечувала існування етнічної групи, званої русинами, обачно уникаючи згадок про русинів як окрему національність. Хоча жоден урядовий орган не повинен встановлювати, що є національністю, Міністерство юстиції виправдовує свою політику, цитуючи лист фінансованого від держави Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Академії наук України (датований 29 лютого 2008 року), який стверджує, що «русини є органічним складником української нації», а тому тільки «субетносом » або «етнографічною групою».

Міністерство юстиції також заявляє, що не існує «офіційного переліку національностей України». Але далі воно покликається на перелік національностей, згідно з переписом 2001 року. Оскільки офіційний орган (Академія Наук України) визначає русинів як етнографічну групу, вони не ввійшли до переліку 130 національностей і народів, що його опублікував Державний комітет статистики України. Отож уряд України, порушуючи право кожного громадянина на національне самовизначення, трактує русинів так, ніби їх не існує.

Який же результат цієї відмови України визнати русинів на підставі суперечливої «правової» арґументації? Одним із результатів є фрустрація частини місцевих русинських організацій Закарпаття, які нещодавно відновили свої вимоги не тільки автономії, але й «державного суверенітету».

Ми підтримуємо територіяльну цілісність України та вітаємо її рухи в напрямку демократизації та зближення з Европою. Але як може Україна сподіватися стати членом Европейського Союзу, якщо її уряд чи то через ідеологічну впертість, чи то через просте зволікання відмовляється визнати карпаторусинів як окрему національність? Іще в XIX столітті царська Росія класифікувала українців (яких називала малоросами) не як національність, а як етнографічну групу росіян. Етнічним українцям у XXI столітті не личить уживати проти карпаторусинів тих самих арґументів, що їх колись уживали росіяни проти українців.

Нинішня Україна повинна діяти як майбутня держава Европейского Союзу, а не як колишня царська Росія або СССР. Визнання карпаторусинів як окремої національности відповідатиме базовим людським потребам карпаторусинів і буде правильним кроком України на її шляху до евроінтеґрації.

Про автора
Переклад: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі