Звідки береться краса

Грудень 2000
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
27 переглядів

1.

Дуже часто буває, що художній твір, що колись вразив нас новизною, свіжістю, складністю, поступово втрачає в наших очах привабливість. Минає скількісь років, і ти дивуєшся: як таке могло хвилювати? Але ж час і досвід зробили нас іншими, а твір залишився той самий – у тому часі, в тому житті. Проте буває так, що й через роки та десятиріччя твір захоплює, розкриває нові грані, постає в несподіваних ракурсах. Такими, принаймні для мене, є картини художниці Катерини Білокур. Те саме можу сказати й про її листи, видані книжкою завдяки подвижницьким зусиллям Миколи Кагарлицького*. Їх час від часу хочеться просто перечитувати «для душі», – щоб почути голос живої людини із сутінкового простору тих незатишних повоєнних років.

Катерина Білокур була в житті самотньою людиною, у творчості – індивідуалістом. Це типово для глибокого митця XX століття, яке породило найдисциплінованіший за всю історію людства натовп. Психологія та культура юрби були чужі художниці, й вона гостро відчувала свою самотність, жадібно прагнула спілкування, мріяла, щоб були побачені та оцінені її твори. Однак за життя майже нічого з цього не здійснилося. Її твори не було відзначено так, як вони заслуговували, сприйнято поверхово й однобоко, а жадане спілкування відбувалося тільки листовно. І вона сповнена в листах щирості й сповідної відвертості, а зустрівшись зі своїм адресатом, ніяковіла, почувалася скуто й незатишно. «І знов я вже в Богданівці. Малюю і плачу, і плачу без кінця, що не про таку я зустріч мріяла, яка відбулась», – пише вона до Стефана Андрійовича Таранушенка (17 вересня 1954 року). А за кілька днів знову: «А я плакала від сорому, ... скільки писала, що приїду, а потім приїхала, призвела вас до турбот, порушила ваш душевний спокій і тоді, не сказавши слова ні привіту, ні подяки, – ізнялась і полетіла».

Лист – імпульс з’єднання двох самотностей; для художника певного типу – екзистенційний комфорт віддаленого співбесідника. Білокур належить до тих митців, чия самотність є обов’язковою умовою їхнього творчого існування. Праця на майбутнє культивує стан усамітнення, який художник підсвідомо цінує та береже. Зрештою, невідомо, чого він більше бажає – бути зрозумілим чи незрозумілим.

Білокур непокоїло спрощене розуміння її творів, а життя підкидало їй розчарування за розчаруванням. Усі наївно-відчайдушні спроби вирватися з села, поринути у «вогні великого міста», щоб хоч би десь навчатися, лишилися марними. Мусила самотужки вчитися, а навчаючись, долаючи незгоди, кривди, приниження, осягала разом із навиками ремесла метафізику мистецтва. В цьому – одна з переваг самонавчання, «ненавченості» у мистецтві, якою наділені народні майстри та «наївні» художники. Але ні до «вченого», ні до народного, ні до «наївного» мистецтва творчість Білокур уповні не належить. У цьому – трагічний наслідок її творчої перемоги. Глибокому художникові вона не приносить самозаспокоєння, а породжує відчуття втрати чогось більшого. Творча перемога Марії Приймаченко – гіперболічний синтез природних властивостей традиційного середовища; у Катерини Білокур – це подолання спротиву середовища, внесення в його структуру елементів нової естетики. Твір традиційного народного мистецтва самодостатній. Він не відображає якихось реалій середовища, а є його частиною, є ним самим. Приймаченко та Білокур значно розширили комунікативні сфери твору, визволили його з-під цілковитої влади середовищно-фольклорного контексту. Але по-різному: Приймаченко ущільнила фольклорний контекст, наповнила його образами язичницької обрядовості. Білокур надала йому часово-просторової активності, застосувала символіку просторових інверсій при реалістичному зображенні речей і предметів. Творчість Приймаченко здебільшого алегорична, Білокур – символічна, і смисл тієї символіки – виявлення духовності світу,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі