Зрадники отечества чужого

Липень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
2233 переглядів

Книги, що обговорюються у цій статті:

Олег Смыслов. Проклятые легионы. Изменники Родины на службе Гитлера. Москва, 2006.

Лев Соцков. Неизвестный сепаратизм. На службе СД и Абвера. Из секретных досье разведки. Москва, 2003.

Сергей Чуев. Проклятые солдаты. Москва, 2004.

Сергей Чуев. Украинский легион. Москва, 2006.

 

Війна, зрада й історична пам’ять у сучасній Росії

Мирослав Шкандрій, розповівши у статті «Постколоніяльний складник дискурсу України» («Критика», 2006, ч. 1–2) про те, як у студентські роки посперечався з двома викладачами, що намагалися заперечити існування української нації та мови (один із них був емігрантом із Росії, де такі концепції й дотепер дуже популярні), слушно вказав на дві теми, довкола яких точитимуться дискусії про існування/неіснування та про повноцінність/неповноцінність української нації: ідентичнісної та військової. Іншими словами, для опонентів національної української історіографії українська ідентичність є сільським антуражем, а військова історія – від козаків і до проблем участи українців у Другій світовій війні – це одна велика історія неприборканого дикого бандитизму та воєнних злочинів. Російські націоналісти не пропускають нагоди поставити українцям на карб їхню неповноцінність, і навіть у дослідженнях, присвячених війні (темі, далекій від дискусій про національну ідентичність), протиукраїнський націоналізм робить своє. У такій ситуації історія війни й історія колаборації стають полем битви за пам’ять, ідентичність і саму історію.

Тема війни є особливою для російської історичної літератури – наукової, популярної, художньої. Але в комплексі офіційних наративів про героїзм і патріотизм «совєтського народу» не було місця для цілої низки проблем, пов’язаних з історією окупованих територій, долею військовополонених і колаборацією совєтських громадян із німцями – якщо такі сюжети й потрапляли в історичні дослідження, то хіба що в украй негативному висвітленні. У 1990-х ситуація почала змінюватися: з’явилися документальні фільми, вийшли нові книжки, було перевидано книжки післявоєнних емігрантів, але проблема залишалася однією з табуйованих і небажаних для вивчення.

У центрі цього огляду – проблеми історії колаборації неросійських народів із Німеччиною під час Другої світової війни, хоча проблеми сприйняття російського колабораціонізму також заслуговують окремого дослідження. У розвитку інтересу російського суспільства до цієї теми можна виокремити два етапи. Перший датуємо 1990-ми роками, коли й історики-фахівці, і журналісти почали активно обговорювати проблеми колабораціонізму. У першій половині 1990-х лідером цієї дискусії був «Военно-исторический журнал», що й далі утверджував совєтську позицію, згідно з якою з німцями співпрацювало небагато військовополонених, а ті, що опинилися в РОА та східних легіонах, були дезертирами, які вже морально розклалися, зрадниками Батьківщини. Елемент свідомої та політичної колаборації заперечувано та занижувано. До середини 1990-х років «Военно-исторический журнал» утратив монопольні позиції у вивчанні цієї проблематики: його потіснили дослідники, що належали до громадських структур – фахівці-історики та журналісти. Тому в російській історичній науці є тільки одна наукова розвідка, що стосується проблем колаборації, – книжка Міхаіла Сєміряґи «Колабораціонізм. Природа, типологія та вияви в роки Другої світової війни» (Москва, 2000).

У другій половині 1990-х років у російській періодиці було опубліковано чимало матеріялів, присвячених історії колаборації совєтських громадян із німцями. Окреслилося два полярно протилежних погляди. Перший із них, речниками якого є Юрій Квіцінський, Сєрґей Чуєв, Лєв Соцков та інші, розвивав традиції совєтської історіографії, змодифікувавши теорії тодішньої політичної ідеології. Якщо стара історіографія наголошувала, що зрадники воювали проти совєтського ладу, то її спадкоємці у другій...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі