Зрада

Квітень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
129 переглядів

Зрада. Це слово найточніше передає відчуття від дій української влади, яка нещодавно передала Узбекистанові десятьох людей, які шукали в Україні притулку й захисту. Їх зраджено, бо віддано на катування, знущання та багаторічні муки в узбекистанських таборах. Це зрада, бо, просторікуючи про відданість демократії, права людини й европейський вибір, українська влада безсоромно зневажила ці вартості. Це зрада, бо чимала частина українського суспільства ці дії виправдовує: мовляв, треба йти на компроміси задля національних інтересів України. І ще багато таких «бо». Як наслідок – країна по вуха сидить у гівні, й цього не розуміє, і навіть не думає відмиватися!

Перебіг подій був такий. 7 лютого біля шостої години ранку в узбецьке кафе на ринку Нижньогорська, що в Криму, вдерлася група озброєних бійців спецназу в масках і, застосувавши силу, затримала чотирьох етнічних узбеків. Іще двох працівників кафе було затримано, коли вони сідали в потяг, щоб їхати до Києва подавати заяву на отримання статусу біженця.

Того самого дня близько 14 години було затримано п’ятьох узбеків, що працювали в кафе в Білогорську, коли ті поверталися після інтерв’ю в місцевій міґраційній службі. 9 лютого озброєні спецназівці із Симферополя обшукали будинок у Білогорську, де облаштовано міні-пекарню. Господар кафе, який здавав приміщення в оренду, каже, що вони розірвали всі мішки з борошном і розпанахали матраци в кімнаті відпочинку.

Затриманих утримували в приймальнику-розподільнику в Симферополі. Дев’ятеро з одинадцяти узбеків зверталися протягом 1–6 лютого в Кримське відділення Державного комітету з питань національностей і міґрації (Держкомнацміґрації), щоб отримати статус біженця, а також до київського офісу Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Решта двоє узбеків подали заяви, перебуваючи під вартою.

Рідня та близькі затриманих одразу звернулися до УВКБ ООН, яке того ж дня, 7 лютого, передало ноту Держкомнацміґрації про те, що видання затриманих Узбекистанові означатиме, що Україна порушує свої міжнародні зобов’язання. У відповідь представник Держкомітету запевнив, що до завершення процедури про депортацію не може бути й мови.

14 лютого УВКБ ООН знову висловило занепокоєння в ноті до Держкомнацміґрації й отримало відповідь, що наразі, відповідно до законодавства, триває вивчення питання. Проте насправді, як згодом з’ясувалося, 13 лютого всім затриманим вручили постанову кримської міґраційної служби про відмову в наданні статусу біженця, і 14 лютого таємно доправили їх у Київський районний суд Симферополя, який буцімто ухвалив рішення про депортацію десятьох із одинадцяти узбеків із території України. Затримані нібито дали судові письмову згоду на повернення до Узбекистану. Вночі з 14 на 15 лютого їх літаком вивезли із Симферополя до Ташкента.

Про долю одинадцятого затриманого достеменно невідомо. Він нібито уникнув депортації, і його звільнили, оскільки він мав близького родича в Україні. Проте після звільнення жодних контактів із ним не було.

УВКБ ООН дізналося про депортацію узбеків із газет. Те саме стверджує і голова Держкомнацміґрації Сергій Рудик.

Прес-центр СБУ повідомив Інтерфаксові, що «під час заходів, проведених у рамках боротьби з нелеґальною міґрацією, СБУ, за взаємодії з органами МВС 7 лютого затримала 10 громадян Узбекистану. В зв’язку з тим, що ці особи перебували на території України незаконно, 14 лютого суд Київського району ухвалив рішення про їх примусове вислання».

Як стверджує товариство узбецьких політичних біженців, в узбекистанському запиті про депортацію сказано, що затримані узбеки були причетні до андижанських подій 13 травня 2005 року, коли урядові сили розстріляли сотні мирних жителів (за різними даними, загинуло від 180 до 700 осіб). Тоді як свідками подій в Андижані були тільки троє з десяти узбеків, а решта взагалі приїхали в Україну в лютому – березні минулого року.

2001 року в Узбекистан із України було вислано...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі