Зомбі проти дітей трансформації

Серпень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
4
796 переглядів

Поки в польському театрі офіційно тривала війна стилів, що точилася десь від 1997 року, все було просто. З одного боку наступали бунтівники, із другого – їхні напади відбивали захисники традиції, витончености й універсальної тематики. Бунтівники мали дивні зачіски, висували нові незручні теми й підривну естетику. Вони обстрілювали сцени ефектними гаслами: поп, гіпертекст, газетна актуальність, постдрама. Пропонували акторську гру, позбавлену психологізму, різкі вислови, драстичні образи, вплітали у вистави слова політиків, філософів, цитати з культових експериментальних фільмів. Видобували із закапелків посткомуністичного суспільства нових вилучених, які раніше не мали в театрі власного голосу: гомосексуалів, жінок, неповносправних, безробітних. Собі за майданчики вони обрали, зокрема, такі театри, як ТР Варшава (Teatr Rozmaitości), Театр Вибжеже у Ґданську (Teatr Wybrzeże), Театр імені Г. Моджеєвської, Публічний театр у Радомі (Teatr Powszechny), Польський театр у Познані, часом навідували Національний Старий театр у Кракові.

«Оборонці» піднесено й плутано лементували про занепад майстерности й уміння. Провіщали, що історія визнає їхню слушність, як визнала оті директорські посади, яких, попри наступ молоді, вони не збиралися зрікатися.

Завдяки таким критикам, як Роман Павловський («Gazeta Wyborcza») чи Пьотр Ґрущинський («Tygodnik Powszechny»), що вели репортажі з війни між цими таборами, польський глядач мав чіткий образ ситуації на фронті. Було відомо, хто належить до покоління батьків, а хто до батьковбивців (наліпка Ґрущинського, приклеєна Криштофу Варліковському, Ґжеґожу Яжині, Збіґнєву Бжозі, Анні Ауґустиновіч), яких також називали «бруталістами» чи «поколінням порно» (термін, що його вигадав Павловський). Можна було передбачити, кого образить вистава в ТР Варшава, яким керує заледве тридцятилітній, із ірокезом, Яжина, а хто знудиться від старизни у витонченому столичному Польському театрі. Поділи були чіткі й непоборні.
Може, тільки Кристіан Люпа, кори-фей і enfant terrible в одній особі, не пасував до жодної групи. Замість політиків чи колеґ за фахом, на сцені він дискутував із Достоєвським, Ніцше, Бернгардом. Своїми монументальними й інтимними водночас філософськими есеями він творив противагу скандалам і пересварам, що точилися між ворожими таборами. Після кількох десятків років експериментів по театрах-криївках (у місті Єленя Ґура) і популярности у вузьких колах він нарешті здобув загальне визнання і статус «метра».

Тужливі детективи

Останні п’ять років докорінно змінили ситуацію. Давня рівновага в окопах і на п’єдесталах завалилася.

Кристіан Люпа став найбільш політично активним польським режисером, який найчастіше зазнає нападів і проти якого виступили не тільки скептики й дотеперішні послідовники, а й багато акторів. Він і сам виступив  проти всіх і всього: проти власних учнів, власного стилю, середовища та політичного класу. Із власної волі він став режисером-вигнанцем. Опосередковано завдяки Яну Кляті, мистцеві, який сам роками нипав провінційними сценами в мистецькій еміґрації.

У найгарячішу мить театральної війни Кляту затаврували ганьбою. 2012 року він став новим директором Національного старого театру в консервативному Кракові. Знаменно, що коли він оголосив про заплановані сезони, присвячені «режисерам-метрам», а серед них і «спадщині Люпи», спалахнув конфлікт. Клята і Люпа опинилися по різні боки театральної ієрархії, колишній лад розпався.

Змінилася й ситуація у розсварених таборах. Кордони несподівано зникли. Поп-естетика чи бруталістична суворість перестали визначати належність до аванґарду. Політика тіла й дослідження суспільного прийняття альтернативних сексуальних ідентичностей зійшли з першого плану. Настав період, який можна однаково назвати і тужливим, і апокаліптичним чи навіть детективним. Над театром повисла примара якоїсь незрозумілої катастрофи, на яку одні намагалися...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі