Знехтувана дійсність Голокосту

Жовтень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
137 переглядів

Timothy Snyder. «Holocaust: The Ignored Reality». З англійської переклав Павло Грицак за публікацією в часописі «New York Review of Books», 2009, Volume 56, Number 12.

 

Европа процвітає, а її письменники та політики перейняті смертю. Масові вбивства цивільного населення Европи впродовж 1930–1940-х років є засновком нинішніх заплутаних розмов про пам’ять і критерієм будь-якої загальноевропейської етики. Бюрократичні апарати нацистської Німеччини та Совєтського Союзу перетворили окремі життя на масову смерть, окремих людей у квоти призначених до винищення. Совєти ховали сліди масових убивств у темних лісах і фальшували дані про райони, в яких морили людей голодом; німці змушували невільників викопувати тіла вбитих євреїв і спалювати їх на величезних вогнищах. Історики мусять мірою своїх можливостей пролити світло на тіні цих людей і порахувати їх. Цього ми не зробили. Авшвіц, що його назагал приймають за адекватний чи навіть остаточний символ зла масового вбивства, є насправді лише початком знання, натяком на справжній порахунок із минулим, який у нас іще попереду.

Наше розуміння Голокосту викривлене вже самими обставинами, завдяки яким нам щось відомо про Авшвіц: ми знаємо про нього, бо хтось у ньому вижив, а вижив тому, що Авшвіц – крім того, що був фабрикою смерти – був ще й табором примусової праці. Ті, що пережили Авшвіц, були переважно західноевропейськими євреями, бо їх здебільшого звозили саме до Авшвіца. Західноевропейські євреї, що пережили Другу світову війну, могли вільно писати і публікуватися, натомість східноевропейські, які, переживши війну, опинилися за залізною завісою, цього робити не могли. На Заході спогади про Голокост увійшли (хоча й дуже повільно) в історіописання та громадську свідомість.

Історія з пера тих, що вижили – найвідомішим її зразком є доробок Примо Леві, – відбиває дійсність масового вбивства неадекватно. «Щоденник Анни Франк» описує засимільовані єврейські громади – голандську та німецьку – чия трагедія, за всього її жаху, була лише дуже маленькою частинкою Голокосту. На 1943–1944 роки, коли відбувалася більшість убивств західноевропейських євреїв, Голокост було уже великою мірою завершено. Дві третини всіх євреїв, що зрештою загинули впродовж Другої світової війни, були вже мертві на кінець 1942 року. Головних жертв, польських і совєтських євреїв, розстріляно над ямами смерти або ж задушено чадним газом із двигунів внутрішнього згоряння в газових камерах Треблінки, Бельзека та Собібора в окупованій Польщі.

Авшвіц як символ Голокосту вилучає тих, що були в осерді цієї історичної події. Найбільша група жертв Голокосту – ортодоксальні їдишемовні євреї Польщі, або ж Ostjuden, як їх дещо зневажливо названо німецькою – були культурно чужими для західних европейців, разом із західноевропейськими євреями. У пам’яті Голокосту їх до певної міри ще й донині марґіналізовано. Фабрику смерти в Авшвіці-Біркенау побудовано на землях, що сьогодні належать до Польщі, хоча у той час входили до Німецького Райху. Отож усі теперішні відвідувачі Авшвіца пов’язують його з нинішньою Польщею, однак там загинуло порівняно небагато польських євреїв і майже ніхто з євреїв совєтських. У цьому меморіяльному символі бракує двох найбільших груп жертв.

Адекватне бачення Голокосту поставило би в центр його історії операцію Райнгардт – винищення польських євреїв у 1942 році. Польські євреї були найбільшою єврейською громадою у світі, Варшава – найважливішим єврейським містом. Цю громаду винищено у Треблінці, Бельзеку та Собіборі. У цих трьох таборах убито близько півтора мільйона євреїв, із яких близько 780.863 загинули у самій лише Треблінці. Вижило тут лише кількадесят осіб. Бельзек, третє після Авшвіца та Треблінки за значенням місце страти в історії Голокосту, залишається майже незнаним. Близько 434.508 євреїв загинули на тій фабриці смерти, а живими залишилося лише двоє чи троє. Ще близько мільйона польських євреїв убито іншими способами – декого у...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі