Зі збірки «Короткі хвисти»

Квітень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
73 переглядів

Камінь

Не знати, чи було це тому, що звали його «Рок», себто «камінь» по-англійському, чи може, ще тому, що на прізвище було йому «Петерсон», себто й тут слово «камінь» крилося в корені, а чи, може, тому, що життя його склалося не надто легким, чи нарешті через якусь іншу незбагненну причину, але мірою того, як він старішав, Рок Петерсон дедалі більше й більше присвячував свою увагу камінню. Спершу цікавили його великі каменюки й узори верств магми, що вилися ґраційно крізь їхні гострі, кантясті форми. Тоді малі камінці стали цікавити його, спершу заокруглені, вигладжені водою й льодовиками, тоді гостробокі, наслідки якихось страшних, брутальних подій. Він любувався їхнім кольором, формою, постійно не можучи вийти з дива, як гармонійно, немов у квітці, ці два завжди були поєднані, здібний простояти дослівно годинами, розглядаючи якийсь зразок такого, як обертав його в пальцях. Він почав вивчати геологію, став непоганим петрологом і петрографом, але зацікавлення його камінням переходило межі інтелектуального. Він чув емоційний потяг до каменя, й дедалі більше й більше відчужувався від людей та зближався до його світу. Він оточив себе камінням, спершу колекцією, яку розмістив на полицях, а згодом і купами, понакладеними на кожну поземну поверхню в його помешканні, так, що воно стало схожим на каменоломню і було важко рухатися в ньому. Виникала загроза, що одного дня провалиться підлога від ваги, накладеної на неї. Він ходив на прогулянки, які іноді тривали днями, далеко в гори, сподіваючись знайти цікаві камені, так, як люди їдуть в екзотичні краї, щоб пізнати там когось надзвичайного; годинами просиджував у каменоломнях, посеред каменів, спілкуючись із ними, як на вечірках із цікавими людьми, лежав у ліжку, мріючи про цей твердий, непроникливий, незмінний простір в нутрі каменя, який ніщо не може сколихнути. Вкінці він знайшов собі велику каменюку вигідної форми, яку тримав у ліжку, і з якою спав, обнявши її, наче жінку, і круглий, малий камінець, що містився вигідно йому в роті, і він спав з ним там затисненим сильно, палко обіймаючи каменюку руками. Та всього цього було не досить. Він хотів більше, хотів пізнати камінь до межі можливого, сам стати каменем, як усі інші.

Довгий час він думав, що це не можливе, що він мусітиме залишитися людиною навіки, до самої своєї смерти, та тоді, одного дня, здав собі справу, що це не було цілком так, бо існував спосіб наблизитися до своєї мрії – він зможе з’єднатися з каменем, коли той роздушить його. Це стало для нього манією, та він не міг знайти правильного способу це осягнути – способу, який підходив би до його пляну. Він думав завісити каміння на стелі в своїм помешканні, перерізати шнури й бути роздушений ним, хотів знайти велику брилу на краю скелі, і потягнути її на себе линвою, і т. д., і т. ін., та всі ці способи були неоковиті, неелеґантні, й могли не закінчитися такою чистою, недвозначною його смертю, яку він прагнув. Та тоді, одного дня, він знайшов розв’язку. Він не міг стриматися від радощів, коли це сталося. Було це ось що. Недалеко від його дому був штаб великої міжнародної компанії, з садом скульптур, відкритим для сторонніх. Між скульптурами у нім була одна абстрактна, авторства відомого модерного скульптора, яка складалася з велетенського вертикального моноліта, поставленого сторчма поруч камінної плити, частинно заритої в землю. Через свою обсесію Рок Петерсон часто відвідував цей сад, оскільки було в нім багато кам’яних скульптур, і одного дня помітив, що вертикальний моноліт прикріплено до плити в землі шрубами. Шруби ці, очевидно, можна було відкрутити, і моноліт тоді упав би на плиту. Була це перфектна розв’язка його проблеми – він помер би між двома каменями, до того ще й цікавими з мистецького огляду! Питання лише, як це осягнути. Він очевидно не міг зробити цього вдень, коли в саду були люди, тільки вночі. Побоювався він, що не могтиме дістатися до саду після годин відвідування, та виявилося, що ділянка не була повністю...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі