«Життя за доктором Комаровським»: конструювання батьківства та материнства в порадах із догляду за дітьми

Вересень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
403 переглядів

Книжка соціологині Олени Стрельник «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» – яскравий приклад майстерного наукового дослідження, яке своїм соціокультурним та історичним виміром здатне зацікавити широку читацьку авдиторію. У монографії запропоновано авторську концепцію материнства як соціяльної практики.

Олена Стрельник показує варіятивність практик материнства в соціоісторичному вимірі; визначає зміни соціяльно-демографічних характеристик сучасного типу материнства; окреслює суперечності між цими змінами та політикою підтримки материнства в Україні; аналізує макроструктури материнських практик у сучасному українському суспільстві, представлені державною політикою, ринком праці та соціокультурними смислами материнства. 

Пропонуємо увазі читачів уривок із праці «"Життя за доктором Комаровським": конструювання батьківства та материнства в порадах із догляду за дітьми», де дослідниця аналізує медійно-суспільний феномен «доктора Комаровського» та його роль у вітчизняному конструюванні явища «як бути батьками».

У березні 2010 року на телеканалі «Інтер» стартував цикл телепрограм для батьків «Школа доктора Комаровського», де автором і ведучим виступив Євген Комаровський ‒ український лікар-педіятр, який написав понад десять книжок із догляду за дітьми, за що його нарекли «українським Споком». У випусках обговорювали теми антибіотиків і бронхітів, правильного харчування й алергії, вірусних захворювань і порушення сну в дітей. Формат телепрограми передбачав спільну присутність батьків і дітей у студії, а в ролі «експертів» із дитячих хвороб, крім самого ведучого, виступали й діти. Невдовзі щотижневі телевипуски й сам автор здобули надзвичайну популярність. Два роки поспіль «Школа доктора Комаровського» ставала лавреатом української телевізійної премії «Телетріумф»: 2010-го ‒ в номінації «Пізнавальна програма. Стиль життя», 2011-го ‒ в номінації «Дитяча програма». У 2010–2012 роках програму демонстрували й інші телеканали України, Росії, Білорусі та Молдови. Поєднання комерційно успішного формату сімейної пізнавальної телепрограми з професіоналізмом і харизмою ведучого сформувало унікальний лікарів образ: Євген Комаровський став найвідомішим педіятром на пострадянських теренах.

Методика догляду за дітьми Євгена Комаровського вирізняється простотою, доступністю й адаптованістю до сучасних обставин. Можна говорити про формування нового батьківського стилю ‒ «життя за Комаровським» із такими настановами: прохолодне та вологе повітря в дитячій кімнаті, уникання перегріву дитини, забезпечення її фізичної активности й тривалі прогулянки за будь-якої погоди, відмова від необґрунтованої медикалізації лікування дитячих хвороб, від «традиційних», тобто не обґрунтованих науково, підходів до лікування дитини та догляду за нею.

У цьому підрозділі я намагаюся відповісти на запитання: в який спосіб поради Комаровського з догляду за дітьми конструюють батьківство, материнство й турботу про дітей? Матеріялами дослідження стали книжки «Здоров’я дитини і здоровий глузд її родичів» (2012) і «Початок життя вашої дитини» (1996), окремі випуски телепрограми (зокрема «Навіщо потрібен тато» від 16 червня 2011 року, телеканал «Інтер»), п’ять текстів інтерв’ю для українських і російських медій, три статті автора на його сайті, дві відповіді на листи батьків. Як додатковий матеріял дослідження використано два листи від батьків, розміщені на сайті Комаровського, й повідомлення на трьох батьківських інтернет-форумах, тематично пов’язаних із порадами лікаря.

Батьківська компетентність як основа комфорту й батьківської автономії в прийнятті рішень

Підхід Євгена Комаровського засновано на визнанні виняткової відповідальности батьків за здоров’я та благополуччя їхніх дітей. Піклуватися про дітей можуть і бабусі, й наймані працівниці, проте відповідальність і рішення завжди лишаються за батьками. Лікар зауважує, що ухвалення рішень може бути джерелом владних взаємин між батьками й іншими суб’єктами піклування про дітей: «Слід зазначити, що сучасні батьки доволі рідко беруть на себе весь тягар відповідальности за здоров’я дитини. Відповіді на більшість “дитячих питань” даються на сімейних радах, де мамі й татові ‒ як особам найменш досвідченим ‒ відведено незначну роль. Це, з одного боку, цілком зрозуміло. А з іншого, саме мама й тато завжди виявляються “крайніми”, якщо дитя хворіє чи погано поводиться. Тут уже родичі, знайомі та, ясна річ, бабусі й дідусі не оминуть нагоди закинути, що треба було слухати старших» [Комаровский, 2012: c. 12].

Батьків потрібно вчити бути батьками, вважає лікар, і пропонує починати таке навчання ще в школі. Водночас у його порадах немає моралізаторства. Комаровський керується прагматичними міркуваннями про необхідність батьківського «всевобучу», що полягає в забезпеченні спокою та впевнености батьків у своїх силах («Відповіді на питання про те, що таке добре й що таке погано, рекомендації, які допомагають прийняти правильні рішення, і поради, що сприяють зміцненню нервової системи мам, татів, бабусь і дідусів»); життєвого, душевного комфорту й фінансової ощадливости («Ліпше вже від народження вибрати правильний напрямок: це й простіше, й дешевше, й приємніше»), а також «досягнення можливости: спати ночами; не боятися щохвилини й щогодини за її [дитини] життя; сміливо ходити в гості й подорожувати; бачити її здоровою та щасливою» [Комаровский 2012: с. 13, 55–56].

Тобто йдеться про завдання сформувати батьківську компетентність не з погляду інтересів суспільства та держави, а з погляду інтересів самих батьків. Батьківську компетентність, тобто наявність знань, умінь і навичок догляду за дітьми, Комаровський розглядає як основу батьківського комфорту й автономії в ухваленні рішень.

<…>

Батьківську компетентність як основу батьківської автономії Комаровський розглядає також стосовно взаємодії батьків із лікарем-педіятром. У контексті соціокультурної гегемонії медицини [Михель, 2011] взаємини експертів і не-експертів завжди є взаєминами влади: пацієнт, якому лікар призначає ту чи ту терапію, не має можливости критично оцінити ці приписи. Розширенню медикалізації дитинства сприяють різні чинники: її аґентами часом бувають і самі батьки [Михайлова, 2008]. Комаровський категорично виступає проти призначення антибіотиків, ін’єкцій при застудних вірусних інфекціях і критикує колеґ-лікарів, схильних до надмірних призначень медикаментів. Він висловлюється й проти надмірного «унауковлення» виховання дітей ‒ методик раннього розвитку, перинатальної психології, арт-, іпо-, дельфінотерапії, вважаючи їх комерціялізованими напрямами («Піди куди хочеш, заплати великі гроші ‒ тоді тобі допоможуть і коні, й дельфіни, й казки, й усе що завгодно»1) та маніпулятивними, псевдонауковими практиками («Перинатальні психологи ‒ це такі особливо проникливі жінки, які знають, чого хоче плід, про що думає новонароджена дитина та яку страшну образу виношує у своєму серці п’ятимісячний малюк, який опинився в ліжечку сам»2). Крім того, на його думку, такого штибу методики не роблять дитину щасливішою: «Я вкрай скептично ставлюся до методик раннього розвитку, адже вони не роблять людину щасливою. Вони роблять її життя набагато складнішим, коли дитина потрапляє в суспільство неранньорозвинених. Що більше ми людину розвиваємо, то більше в неї потреб і то складніше їх задовольнити. Ми не робимо її щасливішою. А насправді саме це є головним»3.

Концепт щастя є одним із провідних у порадах лікаря. Як співвідноситься щастя дитини та щастя сім’ї в цьому дискурсі? Сучасній західній, пізньорадянській і пострадянській батьківським культурам притаманний «дитиноцентричний» і «керований дитиною» стиль виховання. З іншого боку, дослідники відзначають появу нового, постсучасного типу сім’ї та сімейних практик, де центром є не дитина, а подружня пара [Ariès, 1980; Голод, 2008]. Про такі зміни можуть свідчити й деякі тенденції в кількох пострадянських країнах, зокрема в Україні: наприклад, відтерміноване батьківство, добровільно бездітні подружні союзи, новий тип ґендерного контракту орієнтованої на кар’єру матері. Також дослідники констатують, що в сім’ях, які формують нову тенденцію суспільного розвитку, важливою є не ідея «приділяти більше часу дитині», а розуміння сімейних взаємин як результату діялогу, спільної творчости, яка кожному дає задоволення [Майофис и Кукулин, 2010: c. 11; Асонова, 2010: c. 85–88]. Прикладом такого руху від дитиноцентризму до «етики задоволення» в батьківській культурі та практиках є поради лікаря Комаровського.

Концепція щастя й задоволення всіх членів сім’ї є центральною в порадах педіятра: не перейматися даремно, не вишукувати хвороб, не ускладнювати штучно догляду за дитиною, не жертвувати собою. Водночас, на думку Комаровського, в сучасній сім’ї інтереси батьків мають бути пріоритетними щодо інтересів дитини: «Головний закон педагогіки. Зграя не йде за дитинчам! Дитинча йде туди, куди його ведуть розумні та досвідчені дорослі»4. У своїх порадах лікар наголошує на важливості подружніх стосунків батьків: «Перинатальні психологи наполегливо радять мамам спати з дітьми, обіцяючи їм надалі небачену духовну близькість. Особисто мені такі твердження здаються наївними та нічим не обґрунтованими, ба більше, небачена духовна близькість із дитиною нерідко обертається на відсутність близькости з татом дитини»5. «Величезна кількість сімей руйнується саме тому, що жінка після пологів не має можливости, вміння, бажання, щоб відволіктися на якийсь час від дитини та звернути увагу на чоловіка»6.

«Щаслива дитина ‒ це дитина, в якої є й мама, й тато, і вони знаходять час не тільки на те, щоб цю дитину любити, а й на те, щоб любити одне одного», ‒ пише лікар у вступі до своєї книжки [Комаровський, 2012: c. 14]. І це можна розглядати як символічне зрушення від дитиноцентризму до моделі сім’ї з подружньою парою в центрі.

 

Мати / Джерело: Flickr https://www.flickr.com/photos/jessanick/14283762079/

«Здоровий глузд» у піклуванні про дітей і ґендерний розподіл праці

Засадничим у концепції догляду за дітьми та лікування дитячих хвороб доктора Комаровського є здоровий глузд: одна з найвідоміших його книжок називається «Здоров’я дитини і здоровий глузд її родичів» [Комаровский, 2012]. Автор пов’язує розважливість із чоловічими властивостями та протиставляє її жіночій, інстинктивній природі материнської турботи: «Загалом сім’я традиційно тримається на двох китах: а) емоціях і почуттях, гідним носієм яких є жінка; б) логіці та здоровому глузді, що походять від чоловіка. Союз цих двох китів, які взаємно доповнюють один одного, приводить до створення повноцінної, нормальної та благополучної сім’ї. Але це традиційно, а чи все так просто на ділі? Адже логіка та здоровий глузд лежать в основі прийнятих рішень, а сучасні чоловіки часто жодного рішення приймати не хочуть. <...> І хочемо ми чи ні, але так уже влаштовано світ: годувати, вдягати, любити й доглядати ліпше вміють жінки, а спілкуватися, відповідати на запитання, думати й приймати рішення ‒ чоловіки»7.

Доктор Комаровський, за його ж словами, привносить у догляд за дітьми «чоловічий», раціональний, протилежний інстинктивному підхід: «...величезну кількість журналів про дітей побудовано на такому підході: “Візьміть маленьку ложечку, піднесіть до ротика, замотайте в пелюшечку...” Я хотів би привнести в догляд за дітьми чоловічу розважливість, розум, логіку, щоб ми припинили ставитися до дітей на рівні інстинктів. Щоб ми припинили ставити на чільне місце дітей, а ставили сім’ю»8.

 

Раціональний підхід у догляді за дітьми опонує «ідеології інтенсивного материнства», що приписує матерям жертвувати багато часу й енергії задля піклування про дітей: «У нас материнство досі сприймають як великий людський подвиг. І це справді подвиг, надто якщо у вас немає мізків. Немає знань і навичок користуватися всіма сучасними технологіями. В нас же матусі передусім до кого йдуть по допомогу? Правильно, до бабусь. А тих будь-який сучасний пристрій вводить у шок. Від пральної машинки-автомата до цих-таки підгузків. Це ж коли ти цілими днями не стоїш на кухні, не переш ‒ ти мачуха просто в бабусиному розумінні, а якщо ти ще готове харчування в баночці принесла, то взагалі ‒ злочинниця... Мені часто дорікають, мовляв, Комаровський просякнутий чоловічим шовінізмом. А я, навпаки, закликаю наших жінок до того, щоб вони зуміли організувати свій режим так, аби залишався час на себе, свою красу, свого чоловіка. Для цього багато не треба... Організуй усе так, щоб менше бігати по лікарях і аналізах»9.

Образ доктора Комаровського, великою мірою як чоловіка-педіятра, є привабливим для українських татів: перший випуск його телепрограми в березні 2010 року викликав інтерес у чоловіків віком 25–34 років, які живуть у містах із населенням понад 50 тиcяч10. Лікар, апологет відповідального батьківства, у феномені «відсутнього батька» вбачає головну проблему нещастя українських жінок: «Головна біда в тому, що немає мужиків. Мене бісить, коли до мене привозять на консультацію дитину з Києва [в Харків], і тато залишається в холі читати газету, а в кабінет із малюком входить тільки мама. Він уважає, якщо привіз їх аж із Києва, то свій обов’язок виконав»11.

Наріжним каменем участи батька в турботі про дітей, за Комаровським, є прийняття рішень. При цьому доктор Комаровський розглядає татів як доволі пасивних та інфантильних, стверджуючи, ніби тільки жінки здатні залучити чоловіків у догляд за дітьми: «Залучити чоловіків до дітей можуть тільки жінки. Тільки жінки можуть зробити так, щоб чоловік зацікавився та щось робив. Для цього його потрібно, як дитину, зацікавлювати, хвалити, весь час казати, що без нього ви ніяк. Але якщо ви обдурите його та змусите думати й приймати рішення, ми всі розуміємо, що це буде ваше рішення насправді... Але якщо ви створите ілюзію, ніби він – повноцінний ватажок цієї зграї, то цій зграї буде щастя. А якщо це буде не ілюзія, а справжнє становище, то це буде подвійне щастя»12.

Тож поряд із дискурсивною актуалізацією так званого «залученого бáтьківства» батьківські ролі в порадах доктора Комаровського є ґендерно поляризованими та натуралізованими: роль батька він пов’язує з розважливістю й раціональним прийняттям рішень, а роль матері ‒ з інстинктивною природою турботи про дитину.

Євген Комаровський: турбота про дітей як соціяльно-політичне питання

У 1990-х, а особливо на початку 2000-х років сім’я та батьківство актуалізувались як значущі соціяльні питання. Батьківство дедалі частіше стає предметом політичних і громадських дискусій в Україні. Переважно йдеться про кризу батьківства, а надто материнства, як відображення загальної кризи сім’ї та девальвації сімейних цінностей. Національною проблемою в Україні проголошують зниження народжуваности.

Доктор Комаровський також актуалізує питання батьківства та дитинства, а вплив його експертної позиції вийшов за рамки порад із догляду за дітьми. <…> В політичній позиції Комаровського тема дитинства як «національної ідеї» та «майбутнього нації» є центральною: «Нам треба терміново розібратися з нашими дітьми... Нам потрібна об’єднавча національна ідея. Ми не можемо об’єднатися довкола мови, ми не можемо об’єднатися довкола виборів, ми не можемо об’єднатися довкола релігії. Тож я вам як лікар дитячий запропоную: об’єднаймося довкола дітей»13; «У нас країна вимирає. Об’єднуватися треба довкола дітей. Якщо в країні будуть найзаможнішими людьми лікарі та вчителі, якщо найкращими будівлями будуть дитячі лікарні, школи та дитсадки, якщо в Україні буде збудовано не чотири стадіони для дорослих хлопчиків, а сорок тисяч стадіонів для дітей за ті самі гроші, то в такій ситуації у нас з’явиться реальна надія на майбутнє»14.

<…>

Водночас Комаровський не є прихильником патерналістської позиції в розв’язанні «дитячих питань» і покладає на батьків провідну роль у захисті інтересів дітей. <…> При цьому громадянську соціяльну роль Комаровський покладає переважно на чоловіків. Коли журналіст ставить запитання щодо проблеми годинних черг у дитячих поліклініках, педіятр говорить про відповідальність за її розв’язання татів, причому специфічно «чоловічою мовою», проводячи аналогію між турботою про дитину та купівлею автомобіля: «Коли сім’я вирішує придбати автомобіль, чоловік за півроку починає сидіти в інтернеті, з’ясовувати деталі й умови купівлі. А коли вирішують завести дитину, ви тільки в 1% випадків зустрінете татуся, який шукає інформацію про виховання. Якби вашу машину заправили неякісним бензином, ви рознесли б заправку. А коли в лікарні неякісно обслуговують вашого малюка, вам байдуже. В чоловіка завжди було дві головні функції: захистити і нагодувати сім’ю. <...> Показовий випадок був в Україні. Закрили український торент. Оце протестний рух постав! Купа мужиків організували хакерські атаки, обвалили сайти МВС і президента. Тобто коли мужиків позбавили права дивитися безкоштовне крадене кіно, вони кого завгодно були готові порвати. Втім, до того майже два роки в Україні не було вакцини. В европейській країні у ХХІ столітті не прищеплювали два роки дітей. Думаєте, хтось із цих мужиків пальцем ворухнув заради своїх дітей?»15.

Вибір фокусу дослідження обумовлено не так популярністю лікаря Євгена Комаровського, як особливостями дискурсу батьківства й турботи про дітей у його порадах. Проведене дослідження виявило чотири особливості.

По-перше, на відміну від державного та соціяльно-педагогічного дискурсу батьківської відповідальности в Україні, в якому батьків об’єктивовано як ресурс виконання демографічних і державних завдань, у порадах лікаря йдеться про завдання сформувати батьківську компетентність не з погляду інтересів суспільства та держави, а з погляду інтересів батьків. Зокрема, батьківську компетентність, тобто наявність знань про здоров’я дитини та належний догляд за нею, Комаровський розглядає як основу батьківського комфорту й автономії у взаєминах з іншими суб’єктами піклування про дітей, а також як ресурс прийняття рішень в обставинах комерціялізації медицини та гегемонії експертного медичного знання.

По-друге, практичні поради з догляду за дітьми доктора Комаровського є прикладом руху від дитиноцентричного батьківства до концепції виховання, заснованій на задоволенні, емоційному комфорті й щасті всіх членів сім’ї. У своїх порадах лікар наголошує на важливості подружніх взаємин батьків, що можна трактувати як символічне зрушення від дитиноцентризму в бік моделі сім’ї з подружньою парою в центрі. Поради Комаровського ґрунтовано також на відмові від «ідеології інтенсивного материнства», що приписує матерям жертвувати невиправдано багато часу й енергії задля турботи про дітей.

По-третє, адресатами порад Комаровського є й матері, й тати, що можна розглядати як дискурсивний рух до ідеї «рівного батьківства» й активної участи татів у догляді за дітьми. Втім, дискурси материнства та бáтьківства в порадах педіятра є натуралізованими: за матерями закріплено «інстинктивну» турботу про дитину, засновану на почуттях і емоціях, за татами ‒ розважливість, прийняття рішень і громадянську активність із захисту інтересів дітей.

І, нарешті, дитина в порадах Комаровського не є (і не має бути) центром життя сучасних батьків, однак турбота про дітей, на думку лікаря, мусить стати центральним соціяльно-політичним питанням.

 

Уривок із книги Олени Стрельник «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» («Критика», 2017, за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля). Подається зі скороченнями. 

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.