Жіночність – трагедія України?

Грудень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
31 переглядів

Ми живемо в епоху масового народження нових міфів та активної реанімації старих. Завдяки сучасним інформаційним системам їхнє формування та функціонування набуло надзвичайного розмаху. Міф став, так би мовити, способом масового «споживання» історії. Не можна не погодитися з відомим сучасним польським філософом Лешеком Колаковським, який стверджує, що в нашу добу потреба у міфі є однією з ознак часу.

Міф, за Леві-Стросом, – це унікальне явище культури, специфічний глобальний спосіб передання історії-оповіді, уніфіковане світобачення, знакова система, що пояснює всі реалії в сукупності й цілокупності. Але він може бути продуктивним, стимулювати певні позитивні процеси в суспільному житті, – або ж непродуктивним («руйнівним»), і стимулювати виникнення в суспільстві міфологічної дійсності, надзвичайно далекої від реалій історичної доби. На витворення таких міфологізованих дійсностей XX століття витратило аж надто багато зусиль. Прикладів далеко шукати не треба: всі пам’ятають суспільство розвиненого соціалізму чи перехідну добу до комунізму, єдину нову історичну спільноту – радянський народ тощо.

Та віддамо належне й нашому сьогоденню: воно теж активно витворює та реконструює руйнівні міфи. Серед них – міф про Україну-жінку. Його активно реанімують засоби масової інформації, й він має неабияку популярність в етноцентрично орієнтованих колах (насамперед інтеліґентських). Мертвий усе ще тягне за собою живого.

В науково-популярній та популярній літературі, в підручниках з історії України та літератури стало загальником твердження про особливий упривілейований стан української жінки в суспільстві, її свободу та авторитетність протягом віків української історії. Особливо гордовито виглядає українська жінка на тлі своєї російської сусідки, зведеної до стану домашньої рабині, безголосої істоти в традиційній общині. Образ вільної України-жінки є суттєвим складником українського національного міфу, в тому числі й сучасних його інтерпретацій. Але чи так однозначно позитивно можна оцінити міф про жіночність України?

Історично міф про Україну-жінку приходить на зміну лицарському міфові Козацької республіки як православного братства вільних людей, організованих на засадах честі, товариськості, беззастережної відваги та любові до неньки-України й усього православного люду. Неґативні його ознаки – поґвалтована, принижена або вбита жінка-українка-мати, сестра-кохана утверджуються в добу Руїни. Саме тоді в народних думах стають панівними теми загибелі козацтва та нещастя неньки-України, що втратила своїх синів – захист і опору. Звичайно, такі мотиви звучали й раніше, в період розквіту козаччини, – але тоді вони, по-перше, не переважали, а по-друге, правили за підставу до того, щоби виправдати козацьку жорстокість до ворогів, насамперед ляхів та жидів (ворогів віри православної). З початком Руїни мотив України-жертви (чайки, що вивела чаєнят при дорозі – чумацькому шляхові) в думах та народних піснях стає провідним, ідея загибелі України, приниження та руйнації її разом із загибеллю козацтва набирає словесного вираження.

Пізніші діячі української культури ставилися до цього міфу по-різному. Очевидно, що не сприйняв «такої» України Микола Гоголь. Просто «антифемінізмом» і традиціоналістськими поглядами на роль жінки в суспільстві годі пояснити його гостру нелюбов до жіноцтва «як явища», особливо в тих творах, де йдеться про загнивання та вимирання старої, козацької України. Вловивши братовбивчі тенденції в українській історії («Страшна помста»), Гоголь відчув і згубність для України переорієнтації на жіночність як спосіб самоідентифікації та існування у світі. Адже в цьому світі взагалі небезпечно бути жінкою – слабкою, податливою, невільною та несамостійною істотою. Недаремно «зовсім пропадають» Гоголеві герої, які «побабилися». Так гине псар Микита («ех, який рідкісний був чоловік») у повісті «Вій». І чорт понавидумував на голову людині всілякого лиха, а ще й жінку («Страшна помста»).

Зовсім інакше...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі