Жан-Жак Русо, або Страх близькости

Жовтень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1935 переглядів

2012 року минає триста років від дня народження Жан-Жака Русо. Чутливий параноїк, сентиментальний утопіст, біограф самого себе, Русо був одним із перших, хто побудує свою філософію від власного імені. «Я існую, отже я мислю», – міг би сказати він, поставивши з ніг на голову знамениту Декартову тезу. Мислення для Русо мало бути залежним від його біографії. Від радостей і невдач власного життя. Здебільшого від невдач.

 

* * *

Жан-Жак Русо не вмів говорити на людях. Він не вмів захоплювати жінок вмілими фразами, а чоловіків – перемагати своїми риторичними здібностями. Він не міг виступати перед великими скупченнями людей. «Я створюю зразкові експромти на дозвіллі, але я жодного разу не зробив і не сказав нічого притомного вчасно».

Жан-Жак узагалі не належав до людей, які вільно почуваються серед інших. Він жив у страху перед іншими: перед їхніми поглядами та доторками, перед їхніми атаками й хитрощами. Він був людиною, непристосованою для свого століття.

Для людини XVIII століття головним знаряддям слави було уміння говорити. Добре говорити у світських салонах, розповідати історії, реаґувати в суперечках – ось шлях до того, аби бути відомим.

Русо-письменник народжується з нездатности говорити, із цієї сором’язливої німоти. Він починає писати, бо не вміє говорити на людях. Його ніхто не слухає, тому він зробить так, щоб його всі читали.

Романтична замкнена особистість народжується від цієї нездатности говорити в салоні. Письменницька красномовність другої половини XVIII століття була наслідком усної німоти.

 

* * *

Зі своєю усною німотою, що перетворилася на письменницький геній, Русо ніс сучасникам і нащадкам важливу звістку. Її можна сформулювати так: твої вади можуть стати твоїми перевагами. Твої вади можуть стати твоїми пере-вадами.

Ми не знаємо, чи став би Русо письменником і філософом, якби не був нездарним промовцем. Якби не був соціопатом та параноїком.

Письменницька пристрасть ЖанЖака народилася з однієї простої мрії: розповісти про себе, попри свою нездатність це зробити. Взяти реванш за поразку безпосереднього спілкування. Програвши публіці сферу усного обміну, він вирішив зіграти з публікою в інший спорт: у спорт письма чи сповіді.

Мине століття, і Ніцше назве це словом «ресентимент». Прихованою помстою слабких проти сильних. Хитрістю слабких.

Ніцше міг його зневажати, але в житті Русо «ресентимент» і реванш були одиноким можливим шансом. Він думав, що людська природа невіддільна від підпільних хитрощів. Від права вести війну іншими засобами – після того, як зазнав поразки на іншій території.

Русо не вмів говорити на людях. Саме тому він став письменником.

 

* * *

Від кінця XVIII століття в европейській культурі поступово тьмяніє образ Великого Глядача, божественного Погляду, який знає про нас усе. Зникає колишня упевненість в існуванні Великого Ока, яке ніколи не спить, ніколи не покидає вистави людського життя. Великий Глядач стомився, вимкнув світло, втратив інтерес до людського світу. Через століття Ніцше скаже, що він помер.

«Сповідь» Жан-Жака Русо буде епізодом у хроніці цього відходу. Він приймає втому Бога за аксіому. Він приймає за аксіому те, що за нами вже ніхто не стежить.

Але якщо Бог поволі відступає від людського світу, втрачає до нього інтерес, то хто дасть ґарантію, що про нас дізнаються правду? Хто дасть ґарантію, що «врешті-решт» усіх буде виведено на чисту воду?

Русо має на це лише одну можливу відповідь: вакантне місце Великого Глядача можуть заповнити такі самі люди, як і ми. Малі глядачі, недосконалі, суб’єктивні, підсліпуваті, недалекі. Саме їх треба переконувати, зваблювати й інтриґувати.

Правило Русо просте: якщо Великий Глядач покинув виставу людського життя, треба зробити так, аби кожен маленький глядач міг побачити все. Треба бути максимально прозорим – для людей, для малих світу цього, для публіки.

Літературна сповідь, новий...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі