Зелені собачі дні

Серпень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
121 переглядів

1

Собачі дні у середині лютого, або ж канікули, були зі мною в Нікараґуа. Вони були також із нікараґуанськими школярами, для яких за два дні від мого прильоту до Ґранади розпочинався новий шкільний рік. На площі Незалежности синів національний прапор, і порцеляна синього неба широчезною мискою накривала місто Ґранаду. На ринку продавці підмітали вчорашнє сміття, брички із кіньми стояли у черзі, чекаючи на клієнтів, а юні повії, що стояли на розі ринку з опівночі, мабуть, о цій ранішній порі ще солодко спали. Нічийні пси нишпорили по смітниках. Із готельної тераси пахло ранішньою кавою, офіціянти у білих камзолах обслуговували поодиноких готельних постояльців. Місяць лютий у Нікараґуа теплий, без дощу, лише якогось дня з боку озера насунулася дощова хмара, але її одразу пошматували вітри, і, бризнувши кількома краплями, наче коров’ячим молоком, вона розтанула за зеленою вершиною вулкана Момбачо. Щоранку, приймаючи душ, я роздивлявся вогку зелень Момбачо, що висіла над почорнілою черепицею кварталів. Вікно з моєї душової виходило саме на вулкан, вершок якого часто обліплювали, наче сніг, білі хмари, що їх потім здували сильні вітри. За декілька днів у Ґранаді я звик до того, що перше, що я бачив, – це вулкан Момбачо, і перше, що я чув, – це невиразні звуки людських голосів, які долинали із сусідньої вулиці; це були голоси вуличних торгівців, які уже смажили м’ясо, банани, картоплю і кукурудзу на продаж. Мої шлунок та свідомість легко перетравлювали ранішню каву на терасі й зелений лютий після НьюЙорка, хоча це підступне листя на деревах і засвічені лампи квітів серед зими заводили мене в певне непорозуміння, до якого звикаєш уже наступного дня після прильоту до цієї країни.

2

Приїжджаючи у чуже, зовсім не знане мені місто, ловлю себе на думці, що ця зустріч, ці кілька днів просто призначені мені для пошуку слідів власної тимчасовости. Сьогодні це Ґранада, середньовічне нікараґуанське місто поміж вулканами й озером; і сьогоднішній ти – поміж сорок і п’ятдесят. Ти вимагаєш від Ґранади відвертости, наче ловиш за руку жінку, якій хочеш сказати кілька слів захоплення; і, як шолудивий пес із площі Незалежности, вигострюєш свої нюх і слух, щоби не помилитися, в якому саме місці з’явився і які саме слова потрібно сказати. У цьому тобі можуть допомогти вірші, але їх іще не написано, може, заради них ти прилетів до Ґранади? Може, для того, щоби відчути, що Ґранада – це місто твоєї втоми, місто твоїх собачих днів, місто зеленого кольору – колихких лютневих дерев і плаття австралійки. Може, тому, що цій тимчасовості конче потрібна зупинка, місце, в якому кольорові стіни будинків і обмащені пилюгою сонні діти – це тимчасовість, хоча в Латинській Америці тимчасовість показова, колористична, сексуальна, тілесна, музична – і тому постійна.

3

Із готельної тераси щоденне життя стає керамічними пляшками та вазами, розмальованими пищиками, музикою, котра не припиняється. У внутрішніх готельних двориках над пальмами – сині джинси неба, і фонтани туркотять, наче голуби, а коли сидиш у кріслі-гойдалці на готельній терасі, світ гойдається тобі зеленими барвами, і запахи розливаються млосним димом смажених бананів і коров’ячого м’яса. Я не помилюся, коли скажу, що музика разом із кіньми і псами, вулканною пилюкою, яку приносять вітри, зеленими тінями дерев і кольорами карнавалу захоплює у свої обійми це місто, наче тимчасова коханка. Спочатку десь після щоденної сієсти, на яку заслуговує кожен нікараґуанець у гамаку чи просто на вулиці, на тротуарі, або ж, спершись на стовбур дерева, музика приходить із барабаном і великою дерев’яною лялькою в яскравій спідниці із розмальованими рисами обличчя, червоними губами і щоками, – лялька оживає і крутиться, барабан немилосердно тріскотить, а найменший учасник збирає гроші. Усередині цього вбраного в одежі металевого каркасу малий ляльковод, який-небудь зірвиголова з...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі