Здорова корова, здорове суспільство, здорові високі технології

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1700 переглядів

Більшість країн, що намагаються стати виробниками високих технологій, зосереджуються на самих технологіях1. Як їм винайти «наступну вагому річ»? Як налагодити центри досліджень і розвитку, які дадуть їм змогу стати «економіками знання»? Вони не зосереджуються на тому, щоб створити суспільство, яке автоматично саме вироблятиме нові технології і робитиме їх успішними. Таке суспільство має справедливе законодавство, що захищає інтелектуальну власність, і є вільним від корупції, що дає підприємцям свободу, якої вони потребують, а також цінує людей, котрі повстають проти норми.

Цих осіб, які наголошують радше на технологіях, аніж на суспільній реформі, я називаю «людьми, які хочуть молока без корови». Вони не розуміють того, що комерційний успіх у високих технологіях має суспільні витоки. Значно легше винайти нову технологію, ніж зробити її комерційно успішною. Щоб нова технологія стала успішною на міжнародних торгових ринках, удома вона мусить мати сприятливий ґрунт, на якому зможе розвиватися.

Мені здається, що люди, які наголошують самі технології, забуваючи про необхідний для їхнього розвитку сприятливий ґрунт, не надто розуміють різницю між «винаходом» та «інновацією». Винахідник — це особа, яка робить щось корисне, чого до неї не існувало. Натомість інноватор — це той, хто перетворює винахід на комерційний успіх. Щоб це відбулося, інноваторові потрібен певний тип суспільства. В Україні такого суспільства немає. Тут є чимало винахідників і зовсім мало інноваторів.

Дозвольте навести декілька прикладів. Перший цифровий комп’ютер у континентальній Европі створив Сергій Лебедєв із України, неподалік від Києва, у Феофанії. Цей комп’ютер називався МЕСМ і свого часу не лише був одним із найшвидших у світі, а й мав чимало інших цікавих характеристик. Але хто нині на міжнародному ринку купує українські комп’ютери? Чому винахід Лебедєва та його наступні поліпшені версії не мали міжнародного комерційного успіху?

Інший приклад — Ігор Сікорський. Просто тут, у Києві, в батьковому саду, він збудував декілька літаків. Потім сконструював найбільший у світі багатодвигунний літак і полетів на ньому із Санкт-Петербурґа до Києва. Його літак був велетнем на чотири двигуни й міг перевозити шістнадцятьох людей, що було рекордом на той час. Але нині Україна не є великим міжнародним виробником комерційних авіялайнерів. Згодом Сікорський еміґрував на Захід, де став успішним, і написав книжку, в якій стверджував, що зазнав би провалу, якби залишився на батьківщині.

Так, я знаю, що в Україні є локально відомий виробник літаків «Антонов». Але, з виробничого погляду, він не входить до десятки головних літакобудівних підприємств світу, як це мало би бути, якщо усвідомлювати, що на певних етапах історії літакобудування Україна й українці були справжніми піонерами. Нині ж «Антонов» і близько не підбирається до конкурентів «Airbus» чи «Boeing».

Хтось зауважить, що ці приклади надто старі й дуже занурені в історію. Гаразд, погляньмо на те, що діється нині й підтверджує мою тезу. Щороку в світі відбувається Міжнародна студентська олімпіяда з програмування (International Collegiate Programming Contest), яка перевіряє здібності студентів-програмістів. На цих олімпіядах не раз відзначалися окремі українські університети. Студенти Національного університету імені Тараса Шевченка, а також Львівського національного університету не раз здобували тут золоті медалі. Але хоча в Україні є так багато компаній, які випускають програмне забезпечення, жодна з них не є важливою на міжнародних ринках, що було би справедливо з огляду на існування таких талантів. То чому ж неодноразово демонстрований український талант у комп’ютерних науках не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі