Збій у кремлівській матриці

Липень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
6
10102 переглядів

Десь на початку цього століття, в зеніті російського нафтового буму, цвітінні путінської ери, зміцнінні «керованої демократії» та при народженні постмодерної диктатури я опинився у довгій сірій кімнаті Останкіна, російського телецентру розміром із п’ять футбольних полів, тарана кремлівської пропаґанди. Я нещодавно прибув із Лондона, щоб стати політичним консультантом, а пізніше телепродюсером на дедалі більшому російському телевізійному ринку. Це був щотижневий мозковий штурм на Першому каналі, де мали би збиратися найдинамічніші уми Москви, щоби творити телешедеври керованої демократії, шоу-бізнесовий фасад вільного суспільства, в той час як реальність щогодини ставала авторитарнішою. У кімнаті нас було понад двадцятеро: засмаглі телеведучі у білих шовкових сорочках, професори політології зі спітнілими бородами й важкою задишкою, а також рекламні менеджери у кросівках. Жінок не було. Всі палили. Диму було стільки, що свербіла шкіра. Мене допустили випадково, пропхав приятель-видавець: завдяки моєму російському прізвищу ніхто не помітив, що я британець, а що я тримав язика на припоні, то ніхто не зауважив мого акценту.

На чільному місці сидів Міхаіл Лєонтьєв, найвідоміший телеведучий у країні. Він був невеличкий, швидко говорив прокуреним голосом: «Ми всі знаємо, що не буде реальної політики, кожен знає, що більше не буде реальних виборів, але ми далі повинні давати нашим глядачам відчуття, що щось відбувається. Вони потребують постійної розваги!».

 

Сторінки3

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі