Збіги у розбіжностях

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1107 переглядів

Мій стосунок до України й українців від самого початку був явищем дещо шизофренічним. Я виховувався зовсім поруч із польсько-українським кордоном. Холмщина не була, зрештою, абияким пограниччям. За кільканадцять років до моєї появи на світ вона стікала кров’ю – це була кров поляків та українців. Забута Богом і варшавськими інвесторами східна частина Польщі була водночас важливим місцем для української історії. Холм, зрештою, ніколи столицею Польщі не був, але саме тут містилася резиденція Данила Галицького – героя одного з найважливіших мітів української національної історіографії.

У дитячому віці України я не знав. Та й навіщо? Адже із-за (Західного) Бугу на нас дивився незрозумілий і вбогий світ – його мешканці приїжджали до нас продавати свої дешеві товари. Ми тоді тішилися відкритим на нас Заходом – сповненим кольорів, банок із «Кока-Колою» та машин, що їх перевозили до нас нелеґально з Німеччини. Минає двадцять років, але багато поляків й далі дивляться на Україну крізь призму тогочасного досвіду, трохи змішаного зі споконвічним почуттям зверхности.

Дивитися на своє походження з дистанцією можна тільки з відстані. Мешканець невеличкого містечка мусить виїхати з нього і потрапити в круговерть університетської та інтелектуальної махіни – у якомусь більшому місті, де стереотипи замасковано академічним жарґоном, а на зміну споконвічним мітам прийшли популярні інтеліґентські ідеї.

Однією з таких ідей десять років тому було польсько-українське порозуміння. Польські інтеліґенти, під впливом ідей Єжи Ґедройця та Богдана Осадчука, прагнули досягти зближення між нашими націями. Його символом була участь поляків у Помаранчевій революції. Ідея, як кожне явище, що його творять столичні ідеалісти, почала окреслюватися доволі швидко. А вже 2007 року здавалося, що від примирення небагато залишилося. Ми не сподівалися, що за декілька років буде ще гірше. Польщі й Україні якраз випало спільно організувати Чемпіонат Европи з футболу. Чемпіонат мав зблизити обидва народи, але з цього, здається, небагато що вийшло.

Ось у такій атмосфері я розпочав свої бесіди з Ігорем Шевченком. Проте познайомився з ним на декілька років раніше. 2005 року Католицький університет у Любліні вирішив урочисто присвоїти професорові Шевченку титул доктора honoris causa. Урочистості – як звичайно церемонії такого штибу – відбувалися надзвичайно помпезно. Професор також прочитав лекцію студентам польсько-українського університету, якого вже не існує. А крім того, взяв участь у політологічній конференції, присвяченій вступові України й Туреччини до Европейського Союзу.

Коли завершилися засідання та вислуховування пишномовних орацій, що провіщали, мовляв, десь 2014 року Україна й Туреччина опиняться в зоні евра, що тривало весь день, професор (він сидів у президії разом із Богданом Осадчуком, що посилювало енергетику зустрічі) чемно став у куточку бенкетної зали, щоб вислухати привітання. Опинився там і я – будучи, зрештою, єдиним поляком (товариство складалося з люблінських українців, котрі, звичайно, як і належить еміґрантам, тішилися із присутності великого співвітчизника). Шанувальники стомили професора так само, як і засідання, тож коли я запитав його щось польською, він відповів:

         – А Ви не думаєте, що все це фантазії? Ви знаєте, я зовсім не певен, чи Україна проіснує до 2014 року.

Через рік я вже по-справжньому розмовляв із професором. Цього разу в польському містечку Сейнах відбувалося святкування на честь Богдана Осадчука. У Сейнах зібралося товариство відомих і менш відомих україністів, а серед них і ми.

         – Чим Ви займаєтеся? – запитав мене професор.

         – Історією Центрально-Східної Европи, але найбільше люблю кіно. Пишу докторат про Дейвіда Ліна й падіння Британської Імперії.

         – Про Ліна... А, «Ловренс Аравійський». Ви були в катедральному Соборі св. Павла у Лондоні? Там за нього служили заупокійну службу.

...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі