Застарілість людини

Квітень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
23
1264 переглядів

Volker Weichsel, «Die Antiquiertheit des Menschen». В основу статті ліг текст доповіді, виголошеної 26 жовтня 2013 року на Третій щорічній конференції «Партнерство вільного слова», яку провів у Києві журнал «Res Publica Nowa» (Польща) спільно з часописом «Критика». Тема цьогорічної конференції – «Мови модернізації». Переклала з німецької за рукописом Неля Ваховська. © Volker Weichsel / Res Publica Nowa

Слово «модернізація» пахне давніми часами. Проте епоха, коли його вимовляли цілком невимушено, минула зовсім недавно. Щойно п’ятдесят років тому в Північній і Західній Европі та в США багато хто був щиро переконаний, що проклав історично унікальний та незворотний шлях до політичного, соціяльного, економічного та культурного прогресу. А що доба колоніялізму доходила кінця, здавалося очевидним, що для країн Півдня міг існувати лише один шлях – навздогінної модернізації, відтворення всього того, що пережили певні частини Европи та США від пізнього XVIII століття, а саме – економічний підйом. Але його передумовами мали бути диференціяція суспільних підсистем, демократизація політичної сфери, мобілізація всіх суспільних груп, індивідуалізація та легалізація соціяльних відносин, урбанізація, секуляризація та динамізація.

Звісно, ці уявлення базувалися на міцному евроцентризмі. Причин цього було багато. По-перше, евроцентризм був, звісно, спадком давнього колоніяістського відчуття вищости, яке – нерефлектовано – перейшло у сповнену добрих намірів теорію модернізації та практику допомоги з розвитку. Особливо у випадку Німеччини ці засади теорії модернізації мали особливу перевагу, адже давали змогу розглядати темні дванадцять років нацистського режиму (1933-1945), зокрема геноцид европейського єврейства, як нещасний випадок на виробництві, звісно, дуже прикрий. Проте якщо з певної відстані поглянути на картину загалом, то це нещастя не заважало уявляти себе серед очільників глобального прогресу. Інша причина, чому так довго вдавалося почуватися на гребені неуникненної історії модернізації, полягала в існуванні конкурента, якого надихав той самий телос, – політичного Сходу. Доки Совєтський Союз утілював амбіцію бути альтернативним політичним центром на тому ж історичному шляху, що вів у єдиний глобальний модерн, центром, який не тільки наздоганяє Захід, але й переганяє його, доти на кожного, хто не відповідав модернізаційній парадигмі, падала підозра, що він хоче скласти зброю в ідеологічній боротьбі з комунізмом.

Поворотним пунктом світової історії стали 1989-1991 роки, і то не лише тому, що разом із крахом комунізму закінчилися майже сімдесятирічний конфлікт Сходу і Заходу та сорокарічна розділеність Европи. Вирішальним було те, що історичної поразки зазнала й та концепція історії, яка розглядала ступінь розвитку Заходу – буржуазне суспільство, як його називав Маркс, ліберальну демократію із ринковою економікою, як його сьогодні називаємо ми, – як проміжну ланку невпинного історичного поступу модернізації. Це була година тріюмфу консервативного варіянту теорії модернізації, який убачав у політично-економічній системі та соціальному порядку, втілюваних на Заході від кінця Другої світової війни, апогей історичного розвитку. Френсис Фукуяма вдало відбив цей погляд у своєму концепті «кінця історії»: за його словами, продуктивний конфлікт між старим і новим, що впродовж тисячоліть рухав історію, закінчився, людство дійшло свого кінцевого стану, адже неможливо уявити собі кращу, модерні-шу суспільну формацію, аніж нинішня. Звісно, теза Фукуями не залишилася без критичної відповіді. Проте дослідникові закинули не брак концепту модернізації, не нестачу утопії, а надмір оптимізму, мовляв, реакційні сили ще не подолано.

Особливо у Східній Европі було спаралізовано всі сили, які могли би міркувати про якийсь інший модерн, інакший, ніж капіталістично-лібераль-но-демократичний модерн на Заході. Під гаслом «...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі