Замовляння смерті

Квітень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
80 переглядів

Вадим Скуратівський. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття: генеза, структура, функція. У двох частинах. Ч. 1. – Київ: КМЦ «Поезія», 1997.

1.

Перші теоретики кіно, вражені масштабністю й синтетичністю цього мистецтва, назвали його «епосом». Це підказало Вадимові Скуратівському паралелі між кінематографом і первісною обрядовістю. Він шукає за архаїкою: мовляв, там і там наявний синкретизм – поєднання різних видів мистецтва. Але навряд чи можна назвати кіно індивідуальним «епосом» XX віку: адже воно може бути епічним, ліричним і будь-яким іншим – залежно від авторської позиції. Творці кіно не були первісними дикунами, і виконувало воно аж ніяк не традиційно-обрядову, а мистецько-пошукову функцію (заздалегідь не усталену). Та й синкретизм у новітні часи не зник цілком і нагадував про себе не лише «у церковних відправах (зокрема православних) і розмаїтих авангардистських спробах», а й в опері (симбіоз драми, музики, танцю, живопису, скульптури), цирковому дійстві, мальовничій чи музичній поезії, програмно літературній музиці, ілюстрованій книзі (комбінація слова із зображенням).

На архаїчні й міфологічні паралелі автора вивели, як він сам свідчить, К. Чуковський, С. Шервінський, В. Тілле, О. Флоренський, фольклорист П. Богатирьов, поет В. Ліндсей, А. Ганс, Фр. Штибіц. Та в «соціокультурному ландшафті цивілізації» траплялося, що й коментатори Біблії могли затьмарити першоджерело. В нашому випадку цікавішою була би безпосередня рецепція Вадима Скуратівського, яка, напевно, привела б його до точніших висновків, незалежних від попередніх тлумачів. Даремно автор, сам видатний учений, наче не довіряє сам собі. І пакте б не з’явилося таке багатоповерхове посилання, до того ж надто віддалене від твердження про синкретичність: «Вячеслав Іванов, один із вождів російського символізму, якому патронував саме Ваґнер, якось так сказав, за свідченням Мандельштама, комуністичному вождеві Л. Б. Каменєву: “Адже я теж завжди був за соборність”».

Так і хочеться вигукнути слідом за Шевченком: «Боже правий! Твоя сила, та тобі ж і шкодить».

Синкретичність же мислення самого автора приводить до справді приголомшливих висновків. Кіно, на його думку, є найадекватнішим (іконічним) відтворенням так званої внутрішньої мови, що її було відкрито наприкінці XIX століття водночас наукою (психологією) та літературою.

Хотілося б мовити кілька слів на захист зв’язку між архаїкою та кінематографом. Вадим Леонтійович Скуратівський починає свою книжку (свідомо не кажу «монографію», адже сприймається вона радше як постмодерністичний колажний твір, подібний до суміжних видів вербальної творчості) з опису сенсаційного експерименту двох «ранніх» кінознавців із «групою індіанців навахо, підлітків-негрів і т.п. маргіналів індустріальної цивілізації, що в їхній свідомості збереглися певні релікти “дикунського мислення”». Якби котрийсь із «пізніх» (сучасних нам) кінознавців узявся провести експеримент-опитування, що торкається самої «кухні» кіновиробничого процесу, то вустами далеко не маргіналій цивілізації зміг би оповісти нам про ритуальність не лише кіносеансу (з його фазами розсування завіси чи бентежним моментом, коли гаситься світло і починає, набираючи обертів, сюрчати проектор). Ось лише незначна частка того, що могло би бути зафіксоване науковцем на тему «міфологізованого мислення» «кіношників» від них самих (до їхнього кола зараховую не лише творчий склад, а й технічний, оскільки кіно – чи не єдиний вид мистецтв, що зветься індустрією). Так завідувачі баз знімальної техніки цілковито переконані, що в руках певних осіб перевірена й «обкатана» апаратура без видимих причин відмовляється працювати. А дехто з режисерів може підтвердити «містичність» самого ролика целулоїду. Буває, що ретельно підготовлений і спланований до знімання епізод під час його робочого перегляду на екрані викликає розчарування, а раптово, сказати б, евристично зафіксована на...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі