Закарпатці за Дунаєм

Жовтень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
70 переглядів

Ми ту нє госци... / Ми тут не гості... Антологія русинської та української поезії Юґославії.  Ужгород: Карпати, 1997.

Поки політики гаряче обговорюють ефемерну проблему «русинського сепаратизму», ужгородське видавництво «Карпати» привернуло увагу до куди цікавішого й актуальнішого аспекту цієї проблеми – мовно-культурного. Наприкінці минулого року воно видало чималу, 350-сторінкову антологію русинської та української поезії Юґославії під назвою «Ми ту нє госци...» («Ми тут не гості...»), впорядковану русинським поетом Міхалом Рамачем і перекладену гарним поетом із Закарпаття Петром Скунцем.

За всієї поваги до перекладача, слід одразу сказати, що для справжніх гурманів поезії набагато цікавішими є все-таки русинські тексти, вміщені паралельно мовою оригіналу. Тут відкривається нам сповна аромат невідомої й малозрозумілої для багатьох сьогоднішніх українців мови – з її праслов’янськими ведол (вів), гвізда (зірка), живот (життя), з її химерним відмінюванням (синох, і женох, і местох – замість синів, жінок, місць), із численними словакізмами (єшень, штреднї, права) й менш чисельними, але теж помітними сербізмами, мадяризмами й, навіть, германізмами.

Ця мікромова, якою розмовляє заледве двадцять тисяч осіб, розвивалася понад двісті років у химерних обставинах квазідіаспорного розселення українців-русинів з історичного Закарпаття (теперішня Україна та Словаччина) на землі історичного Банату і Срему (теперішня Юґославія). Втім, до 1918 року ці землі не були розділені кількома кордонами, навпаки – і передгір’я Карпат, звідки русини походили, і Бачванська долина між Дунаєм і Тисою (т.зв. Бачка), куди вони переселилися в половині XVIII століття, належали до тієї самої Австро-Угорської імперії, ба більше – до того самого Угорського Королівства як частини «подвійної» (два королівства, один монарх) Габсбурзької держави.

На початку XVIII століття ця держава завдала чергової поразки своєму давньому, але дедалі неміч­нішому суперникові на Балканах – османським туркам, і за Пожаровецьким договором 1718 року від­хопила собі чималий шмат «нічий­ної» землі між сьогоднішніми Ру­мунією, Сербією, Боснією, Хорва­тією та Угорщиною, поквапившись заселити його колоністами – «міґ­рантами» з усіх кінців «багатона­ціональної» Австро-Угорської імпе­рії. Так у Бачванській долині (до речі, за кількадесят кілометрів від Белграда) оселилися, крім українців-русинів, словаки, угорці, німці, хорвати і, звісно, серби, втікачі з по­неволеної турками Сербії.

Зрозуміло, що цей українсько-русинський етнос не міг мати чіткого поняття національної ідентичності, тим більш – української, бо ж ніколи в тій «Україні» не жив, та й самої України на той час ні на яких мапах не існувало. За всіма ознаками цей етнос мусив засимілюватися – якщо не з угорцями, котрі панували в Банаті до початку XX століття, то при­наймні, з мовно близькими сербами, котрі перебрали контроль над краєм у 1918 році, створивши собі після першої світової війни незалежну державу – Юґославію.

Цього, однак, не сталося – кри­хітний етнос, по суті, відірваний від своїх коренів, зумів виробити власну етнічну самосвідомість, розвинути мову, писемність, створити цією мо­вою цілком пристойну літературу, розбудувати мережу шкіл і культур­но-освітніх установ. Двадцять тисяч русинів в Австро-Угорщині (а зго­дом у Юґославії) зробили те, чого не зуміли зробити мільйони українців в імперії Російській (а згодом Совєтській) – у Сибіру, Казахстані чи, бодай, у Москві. На це є багато при­чин, з яких, либонь, головною є різна (м’яко кажучи) міра репресивності цих імперій. Хоч, безумовно, у ви­падку бачванських русинів велику роль відіграла греко-католицька ре­лігія, котра відрізняла їх і від католиків-угорців, і від православних сербів, і котра допомогла в XIX сто­літті нав’язати тісніші контакти з Галичиною і з тамтешнім національ­ним пробудженням. Важливим, утім, був і загальний багатоетнічний характер краю, узаконений...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі