Ми ту нє госци... / Ми тут не гості... Антологія русинської та української поезії Юґославії. – Ужгород: Карпати, 1997.
Поки політики гаряче обговорюють ефемерну проблему «русинського сепаратизму», ужгородське видавництво «Карпати» привернуло увагу до куди цікавішого й актуальнішого аспекту цієї проблеми – мовно-культурного. Наприкінці минулого року воно видало чималу, 350-сторінкову антологію русинської та української поезії Юґославії під назвою «Ми ту нє госци...» («Ми тут не гості...»), впорядковану русинським поетом Міхалом Рамачем і перекладену гарним поетом із Закарпаття Петром Скунцем.
За всієї поваги до перекладача, слід одразу сказати, що для справжніх гурманів поезії набагато цікавішими є все-таки русинські тексти, вміщені паралельно мовою оригіналу. Тут відкривається нам сповна аромат невідомої й малозрозумілої для багатьох сьогоднішніх українців мови – з її праслов’янськими ведол (вів), гвізда (зірка), живот (життя), з її химерним відмінюванням (синох, і женох, і местох – замість синів, жінок, місць), із численними словакізмами (єшень, штреднї, права) й менш чисельними, але теж помітними сербізмами, мадяризмами й, навіть, германізмами.
Ця мікромова, якою розмовляє заледве двадцять тисяч осіб, розвивалася понад двісті років у химерних обставинах квазідіаспорного розселення українців-русинів з історичного Закарпаття (теперішня Україна та Словаччина) на землі історичного Банату і Срему (теперішня Юґославія). Втім, до 1918 року ці землі не були розділені кількома кордонами, навпаки – і передгір’я Карпат, звідки русини походили, і Бачванська долина між Дунаєм і Тисою (т.зв. Бачка), куди вони переселилися в половині XVIII століття, належали до тієї самої Австро-Угорської імперії, ба більше – до того самого Угорського Королівства як частини «подвійної» (два королівства, один монарх) Габсбурзької держави.
На початку XVIII століття ця держава завдала чергової поразки своєму давньому, але дедалі немічнішому суперникові на Балканах – османським туркам, і за Пожаровецьким договором 1718 року відхопила собі чималий шмат «нічийної» землі між сьогоднішніми Румунією, Сербією, Боснією, Хорватією та Угорщиною, поквапившись заселити його колоністами – «міґрантами» з усіх кінців «багатонаціональної» Австро-Угорської імперії. Так у Бачванській долині (до речі, за кількадесят кілометрів від Белграда) оселилися, крім українців-русинів, словаки, угорці, німці, хорвати і, звісно, серби, втікачі з поневоленої турками Сербії.
Зрозуміло, що цей українсько-русинський етнос не міг мати чіткого поняття національної ідентичності, тим більш – української, бо ж ніколи в тій «Україні» не жив, та й самої України на той час ні на яких мапах не існувало. За всіма ознаками цей етнос мусив засимілюватися – якщо не з угорцями, котрі панували в Банаті до початку XX століття, то принаймні, з мовно близькими сербами, котрі перебрали контроль над краєм у 1918 році, створивши собі після першої світової війни незалежну державу – Юґославію.
Цього, однак, не сталося – крихітний етнос, по суті, відірваний від своїх коренів, зумів виробити власну етнічну самосвідомість, розвинути мову, писемність, створити цією мовою цілком пристойну літературу, розбудувати мережу шкіл і культурно-освітніх установ. Двадцять тисяч русинів в Австро-Угорщині (а згодом у Юґославії) зробили те, чого не зуміли зробити мільйони українців в імперії Російській (а згодом Совєтській) – у Сибіру, Казахстані чи, бодай, у Москві. На це є багато причин, з яких, либонь, головною є різна (м’яко кажучи) міра репресивності цих імперій. Хоч, безумовно, у випадку бачванських русинів велику роль відіграла греко-католицька релігія, котра відрізняла їх і від католиків-угорців, і від православних сербів, і котра допомогла в XIX столітті нав’язати тісніші контакти з Галичиною і з тамтешнім національним пробудженням. Важливим, утім, був і загальний багатоетнічний характер краю, узаконений...
Допоможіть нам дієво, своїм гаманцем, а не лише словами підтримки – передплатіть електронний доступ або друкований часопис сьогодні і насолоджуйтеся найкращою аналітикою та есеїстикою, що пропонує Україна.
❤ Дякуємо!
Якщо ви уже є дійсним передплатником електронного видання, будь ласка, .
Передплатити – уже від 80.00 дол. на рік »і отримати безлімітний доступ до нових та архівних статтейПро автора
Долучіться до дискусії!