Задзеркалля героїчної доби

Вересень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
772 переглядів

Спогади Юрія Шевельова про його зустрічі з Романом Якобсоном, що за своєю логікою становлять, мабуть, частину його нібито написаних, але ще ніде не оприлюднених ані підтверджених «американських» спогадів, є чи не найсильнішим акордом його відомої мемуаристики. Взагалі, у цілій його різнорідній і багатій на осягнення есеїстиці вони чи не найяскравіші. Для мене їхня «багатовекторна» фактура – суміш спогаду і сповіді, порахунки із різними гравцями (і своєю молодшою іпостассю), типове (і трохи нарцистичне) розвінчуванням негідників-опонентів, і не в останню чергу тонко витриманий драматизм інтелектуального трилера – також розкривали відомий мені світ (адже до Гарварду я потрапив ще на свіжих слідах описуваних тут подій, восени 1966 року), де нібито свійське і звичне відтінювалося дивними і моторошними нюансами. «Найшла коса на камінь» – думалося мені, коли я читав спогад Шевельова (і то вже від перших сторінок), і думалося не лише про нього та Якобсона (у якого я потім брав семінар, його останній, у 1967 році, але про якого я ні разу не чув слова від Шевельова, хоча з ним тоді також чимало спілкувався), а про дальші стосунки Шевельова та його вже адептів і про певну кармічну циклічність. Її також варто колись просвітлити.

Гораса Ланта я запитав про ці спогади, але довго після того, як їх надрукувала у грудні 1994 року «Сучасність» – десь наприкінці 1990-х чи навіть уже на початку 2000-х, пам’ятаю тільки, що це було на одній із тих Christmas parties, що їх Український науковий інститут (іще у своєму великому приміщенні на Масачусетс авеню) щороку влаштовував і на які завжди збиралося чимало людей – бо їжі (хорошої, традиційної) і питва завжди було багато, й сама публіка принаджувала (і науковці, і студенти, й оті, як їх називав Кінан, «монастирські люди»). Запитати Ланта, що він думає про ті спогади, давно хотілося: він же фігурував у них як головний поплічник доволі-таки здемонізованого Якобсона і напевно мусив би мати якусь думку, – але якось не виходило. Не тому, що важко було з ним спілкуватися – на той час уже не було тої проблеми, що була колись, наприкінці 1960-х: тоді я, як і чимало інших, що мусили брати обов’язковий семінар зі староцерковнослов’янської, дивився на його курс як на важке випробування (сливе як на заум, – ледве його здав), а на самого Ланта – як на пострах: він був геть суворий і недоступний, без будь-якої (здавалося) поблажливости. І потім не раз чув від Омеляна Пріцака, мого тоді захисника і промотора, що в Лантових очах я (в результаті цього курсу) попросту «лінюх», якщо не невдаха. З перспективи часу, може й мав він рацію, – але тоді мені не вистачало розуму бачити, що поєднання предмету, самої церковнослов’янської, зі структуралістською теорією, через яку він її викладав, не мало бути аж так нестравним; і сам із часом почав тим структуралізмом цікавитися, – але це вже пізніше і без примусу. Ще пізніше, коли я почав викладати у відділі славістики, Лант також міг бути терпким і авторитарним (видно, його перші враження ще надалі спрацьовували), але з часом це почало мінятися. Може, тому, що і я став дипломатичнішим, шукав хоч якісь місця інтелектуального контакту. В кожному разі, до мого підвищення на ординарного професора Лант поставився цілком прихильно і відтак ми почали частіше спілкуватися. (Я зокрема випитував його думку щодо автентичности «Слова» – саме із суто мовознавчого погляду. Його відповідь була – чітко це пам’ятаю, але, на жаль, її ніде, здається, ні розгорнуто, ані надруковано, – що однозначної відповіді немає: судячи із самого мовного пласту, «Слово» може так само бути твором і XIII, і XVIII століття.) Не пригадую, що він відповів на тій різдвяній вечірці про спогади Шевельова, – мабуть, нічого конкретного й не було; але дослівно кілька днів опісля я знайшов у своїй інститутській поштовій скриньці машинопис його «рецензії», яку тут подано. На ній була мінімалістична анотація: FYI (для інформації), і підпис Ланта. Він написав цей текст десь п’ять років раніше, – але, наскільки...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі