Забута і принижена: чому потрібно зреабілітувати літеру Ґ

Листопад 2018
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
248 переглядів

Проєкт нового українського правопису, обговорення якого розпочалось у серпні 2018 року, на жаль, обрав собі непевний шлях. З одного боку, він буцімто мав намір «повернути до життя низку особливостей “харківського” правопису», з другого – не збирається нехтувати мовну практику епохи тоталітаризму, пояснюючи це тим, що всі радянські правописи є частиною української (!) ортографічної традиції.

Відтак серед запропонованих змін є і спроби варіянтного вживання окремих літер, і намагання продовжити життя вже «законсервованим» радянським правилам.

Ця стаття має на меті пояснити зацікавленим українцям не тільки те, що і як варто писати, а й те, чому повернення давніх традицій є не кроком назад, а шляхом до істинного українського, що колись у нас украли.

Літера Ґ

Випадає говорити про дискримінацію літери ґ не те що у радянські часи, а й у сучасному мовленні, починаючи від того, що літеру часто пропускають в абетках численних підручників і навіть у тестуваннях на ЗНО, й закінчуючи тим, що цієї літери немає на клавіятурі розмаїтих новочасних ґаджетів (її можна писати, використовуючи комбінацію клавіш Alt+г).

Букву ґ у наш правопис повернули порівняно недавно – якихось тридцять років тому. Уже встигло народитися декілька нових поколінь українців, а питання про доцільність уживання цієї літери й далі є відкритим. І справа не лише в суперечливій історії ґ, а й, мабуть, у тому, що тієї історії чомусь не розуміють або почасти і не хочуть розуміти.

Проєкт правопису 2018 року активно (хоч, може, й несвідомо) підтримує дискримінаційну тенденцію щодо цієї літери.

На ноті ентузіязму творці нового правопису запевняють, що «звук [г] був і залишається однією з найхарактерніших фонетичних рис української мови», а «іншомовний звук [g] доречно передавати українським г», керуючись якимись давніми ортографічною та ортоепічною традиціями.

Саме з традицій варто розпочати, адже їх незнання найчастіше породжує мовне невігластво. А «традиції» вживання цієї літери й справді неоднозначні.

З одного боку, українській фонетичній системі більше притаманний придиховий гортанний перехідний звук, який часто називають дзвінким гортанним фрикативним і який у сучасній українській мові передають літерою г. Звука /g/, який на сучасному етапі графічно передається літерою ґ, українська мова, як стверджує Юрій Шевельов, позбулася ще наприкінці XII століття.

Із другого боку, внаслідок побутування в багатьох українських говорах нещодавно «викинутого» звука – того ж ґ, зокрема активного його вживання серед носіїв південно-західного реґіону України, вже в XIV столітті виникла потреба графічно відтворювати цей звук.

Спершу внаслідок браку окремої літери для позначення цього звука на письмі почали використовувати диграф кг (кгвалт, кгрунт, Кгедимінович, мозкгови). Вживали його і пізніше, проте дедалі рідше. У XIX столітті, наприклад, цю традицію намагався продовжити у своїй граматиці Олексій Павловський (1818), а також укладачі «Записок» Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873).

Також існував варіянт запису цього звука через запозичену з латинської абетки літеру «g» (gраты, gроно, проgресъ, Gанжа, Gалаgанъ) – так само цю літеру досі передають серби. У XIX столітті цю літеру вживали Амвросій Метлинський (1839), Левко Боровиковський («Байки й прибаютки», 1852), Пантелеймон Куліш («Граматка», 1857 тощо), видавці журналу «Основа» (1861–1862). Останнім прихильником цього варіянту запису був харківський літератор Михайло Лободовський, який 1910 року обстоював латинську літеру, бо «і чепурна, і навчає чужої мови».

Сучасний графічний варіянт цього звука в українській мові (ґ) 1619 року ввів до абетки Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці», запозичивши курсивний різновид грецької гамми (γ). Хоча водночас він класифікує її як чужомовну літеру, застерігаючи від змішування /г/ і /ґ/, бо вони, на його думку, – зовсім різні літери.

Пізніше графему використав у «Лексиконі» Памво Беринда (1627) – ґвалтъ, ґезъ, ґузы, педаґоґъ, румиґаю. Широке використання цієї літери простежується за численними рукописними документами й стародруками XVII–XVIII століть – власне, в той час, коли звук /ґ/, як стверджує Шевельов, уже встиг поширитися у «поточному вжитку».

Унаслідок активного побутування звука /ґ/ на теренах південно-західного наріччя, зокрема й Галичини, поширення набуває і утверджена в «Граматиці» Смотрицького графема.

Скликаний 1848 року у Львові Собор учених руських, отримавши більше повноважень у складі Австрійської імперії, ухвалив: «на звук g уживати букву слідующої форми ґ». Цю літеру також активно використовують у газеті «Зоря Галицька» (1848–1857).

Пізніше, вже на початку 1890-х років, уживання графеми ґ на позначення латинського /g/ ввели в офіційний правопис Галичини, відомий як «желехівка» (за прізвищем лексикографа Євгена Желехівського).

Уживати цю літеру рекомендували також «Найголовніші правила українського правопису» (1921) і правопис 1928 року – перші українські соборні правописи, що їх без жодних тоталітарних заанґажувань уклали на Всеукраїнській правописній конференції авторитетні українські науковці.

Щоправда, така тріюмфальна хода літери ґ не надто тішила Івана Огієнка. Він уважав, що не треба цією літерою зловживати, бо вона наближає українську вимову до вимови західних чи східних сусідів, а це нашій культурі шкодить:

Ознакою української мови є тільки г (h), чому й чужі слова з [ґ] ми українізуємо, цебто вимовляємо інтелігенція, гімназія, агітувати <...> <...> Вимова г як [h] єсть наша характерна споконвічна ознака, руйнувати яку було б непотрібним нехтуванням своєї старої культури.

Згодом проблему вживання літери ґ таки вирішили остаточно, тільки занадто категорично. Радянський правопис 1933 року, ставлячи за мету «ліквідувати націоналістичні правила щодо правопису іншомовних слів», цю літеру взагалі вилучив з українського алфавіту. У §76 Правопису 1933 року сказано:

Іншомовні h і g однаково передаються (незалежно від вимови) знаком г, напр.:

а) гармонія, гектар, гумор, гумус, гербарій, горизонт, гіпотеза <...>

б) авангард, гвардія, генерація, графік, гімнастика, грандіозний, гума, грунт, ембарго, гоніометр, агітація, міграція, лінгвістика, агресор <...>

Те, що в українській мові наявні і звук г, і звук ґ, суперечило процесові «зближення двох братніх мов». Аби не напружувати мізки їх розрізненням, одну літеру вирішили зліквідувати – звісно ж, ту, яка не була графічно схожа з російською.

І тут – парадокс. Адже, зі слів Василя Німчука, «у будь-якому випадку звук [g] не відділяв української мови від російської, навпаки, він є елементом, що зближує звукові системи обох мов, адже проривний г – характерна риса російської фонологічної системи».

Поки що чинний правопис (1993 року) хоч і зреабілітував літеру ґ, та водночас продовжив «антибуржуазну» традицію ще 1930-х років – у більшості іншомовних слів так і залишився накинутий іще за комуністичного режиму спосіб передавати g літерою г. Ні вашим, ні нашим...

Зокрема, у сучасному правописі про літеру ґ зафіксовано таке:

Літера «ґ» передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний звук [ɡ] як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний «g» згідно з усталеною традицією вимовляється як [ɦ] (літера «г»); проте збереження «g» у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

<...>

Латинські літери «ɡ» і «h» звичайно транслітерують літерою «г»: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція <...>

В окремих словах англійського походження «h» передається як «х»: хобі, хокей, хол, Хемінгуей та ін.

Чинний правопис так і не зміг визначитися, «що», «де», а головне, «чому» варто писати.

На сучасному етапі така плутанина доводить або до зловживання літерою ґ, або, навпаки, до її дискримінації, яка найкраще увиразнюється у мимовільному вилученні літери ґ не тільки в затверджених у правописі словах із нею, а й із алфавіту.

Власне, задля більшого унаочнення варто зазирнути до словників.

Зіставмо три словники різних періодів: «Словарь української мови» Бориса Грінченка 1907 року (далі – СУМГ), «Правописний словник» Григорія Голоскевича 1929 року (далі – ПСГ) та «Великий орфографічний словник сучасної української мови» за редакції Юрія Меженка 2008 року (далі – ВОССУМ).

А тепер порахуймо, скільки слів із початковою літерою ґ містить кожен із них:

– СУМГ – 269 (лише питомі слова живої української мови);

– ПСГ – 352 (слів побільшало завдяки численним словоформам, запозиченим іншомовним словам та власним назвам. Цікаво, що деяких слів, зафіксованих іще у Грінченка, у ПСГ уже немає);

– ВОССУМ – 314 (слів чимало завдяки наявності слів іншомовного походження, власних назв, імен).

Здавалося б, тенденція не є спадною, а навіть навпаки. Та якщо придивитися, одразу стане видно залишки тільки «косметичних» поправок української після радянської експансії.

Скажімо, загальна кількість випадків уживання літери ґ у словах у словниках значно відрізняється:

– СУМГ – 1415 слів із літерою ґ із загального реєстру, який становить 68 тисяч слів;

– ПСГ – 1741 слово із 40 тисяч;

– ВОССУМ – 585 слів із 150 тисяч (!).

Тобто, враховуючи реєстри словників, можна визначати, що відсоткова частка вживання літери ґ дорівнює:

– СУМГ – 2%;

– ПСГ – 4,3%;

– ВОССУМ – 0,39%.

Те, що вживання літери ґ у сучасних словниках становить навіть не половину відсотка, вже свідчить про її дискримінацію.

Нечіткість формування правила про літеру ґ та передавання g в українській мові також спричиняє великі проблеми в оформленні ортографічних словників.

Наприклад, реєстр другого видання «Орфографічного словника української мови» 1994 року відрізняється від інших видань тим, що, спираючись на варіянтність уживання г та ґ у власних назвах (що затверджено у правописі), укладачі словника зафіксували паралельні форми географічних назв: Ґданськ, -а і Гданськ, Ґренлáндія, -ї, ор. -єю і Гренлáндія; ґренлáндський і гренлáндський.

А ось «Орфографічний словник української мови» Андрія Бурячка фіксує у словах лише літеру ґ: Ґібралтáр; Ґренлáндія.

«Сучасний орфоґрафічний словник» Олега Петраковського (2009) взагалі по-своєму (хоча й логічно) диференціює вживання літери «г» і «ґ»: латинська літера «h» і грецька літера «γ» передається українською літерою «г», а на місці «g» у словнику вживається «ґ».

Цікаво, проте більш докладно, реґулює положення щодо літери ґ Проєкт правопису 1999 року.

У §15 «Літера Ґ» йдеться:

Літера «ґ» передає на письмі звук [ɡ] у словах, що відповідно вимовляємо: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа <...>, а також у власних назвах – топонімах України: Ґорґани (гірський масив у Бескидах), Ґоронда, Уґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґан, Ґалятовський, Ґеник, Ґерзанич, Ґердан <...>

Далі Проєкт пояснює принципи передавання g в українських еквівалентах.

У § 95 Проєкту маємо:

1. Літеру «g», яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ɡ], у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою «г»: агент, агітатор, агресія, багаж, газ, гараж, гарантія, гастролі, гвардія, генерал, глобус <...>; Англія, Бельгія, Гамбія, Гвінея, Гренада, Греція, Грузія <...>.

2. У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до «g» у мові-джерелі пишемо «ґ», а відповідно до h – «г»: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ <...>

3. Літеру «g» передаємо буквою «ґ» у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки (варваризмах): альтер еґо (лат. alter ego – «друге я»), персона нон ґрата (лат. persona non grata – «небажана особа»), фата морґана (лат. fata morgana – «марево»); Ґран-прі (фр. grand prix – «Велика премія», найвища нагорода на конкурсі, змаганнях); ґудбай (англ. good bye – «до побачення»); «Фольксваґен» (нім. «Volkswagen») – назва автомобільної фірми <...>

4. Відповідно до вимови літеру «g» у словах англійського походження передаємо через буквосполучення «дж»: менеджер (manager), Джордж (George); у словах італійського походження – також через «дж»: Джованні (Giovanni), Джотто (Giotto), Джузеппе (Giuseppe); у словах французького походження – через «ж»: кортеж (cortège), Жерар (Gerard), Жорж (Georges) <...>.

Перше правило тут сформульовано, звісно, не на користь п’ятої літери абетки, проте загалом правила – таки великий компроміс між тим, що узвичаєно, і тим, що все-таки треба утверджувати в правописі української мови.

Згідно з правописом, найкраще не зводити різні мовні традиції під один знаменник в українській мові, адже мова у сучасному глобалізованому світі не є закритою системою. Її норми мають водночас не тільки відтворювати питомі українські риси, а й бути відкритими до інших мовних систем, не переінакшуючи їх, але намагаючись передати істинне звучання.

Можна, звісно, довго блукати в історії, вишукувати всі можливі камені спотикання, але, гадаю, доцільніше звернути увагу на медійний ґрунт, де можна досить добре простежити вживання літери ґ.

Ось декілька прикладів:

оператор аґенції «Ройтерс»

(Вікна-Спорт, СТБ);

Слово «агенція» походить від лат. agens – «виразний, активний». Наявність у мові-джерелі літери g хоча й змушує допускати наявність ґ в українському еквіваленті, проте Проєкт, навпаки, таку тенденцію заперечує, наводячи чіткий приклад: «літеру «g», яка у відповідних мовах позначає дзвінкий проривний звук [ɡ], у загальних назвах та у власних географічних назвах на письмі передаємо буквою «г»: агент <...>

Справа у тім, що саме слово запозичено в мову з німецької через польське і російське посередництво. Відповідно, у всіх цих мовах слово вимовляється разом із дзвінким м’якопіднебінним проривним звуком g, що в українській має позначатися як ґ. Корені фрикативного звука на місті ґ у нашому правописі слід шукати ще 1933 року, у час, що апелював до зближення російської та української графіки.

усе було леґітимно

(В. Лобода. Вікна, СТБ)

Слово походить від лат. legitimus – згідно із законами, правомірний, законний. Найлогічніше буде передавати слово з літерою ґ як найправомірніший спосіб передання латинської g.

«Я не боюся сказати»: Правила захисту від ґвалтівника

(СТБ)

 

Найкращі сорти аґрусу для різних регіонів України

(Сніданок з 1+1)

 

Не проґавте у новому сезоні...

(реклама, СТБ)

 

...його імпровізація ґрунтується на...

(Новини, Інтер)

Слова у зазначених прикладах офіційно затверджено у правописі, і їх слід уживати з літерою ґ.

...моралізування, що іґнорує реалії...

(Критика)

Слово походить від лат. ignorare «не знати, не визнавати». Знов-таки наявність g у відправному слові дає змогу писати на її місці ґ в українському еквіваленті.

Відтепер у Шенґенській зоні – 24 країни

(Вікна, СТБ)

Походить від назви села в Люксембурзі – Ше́нген (люксемб. Schengen, [ˈʃeŋən]), розташованого неподалік потрійного стику кордонів Франції. Оскільки в мові-джерелі є літера g, і ця літера наявна у мовах усіх представників Шенґенської зони, українській мові також потрібно узгодити адекватне вживання.

Арґентинці участь у цьому матчі собі вже забезпечили.

(Вікна-Спорт, СТБ)

Назву країни її мешканці вимовляють на португальську манеру, вимовляючи g як /ж/. Звісно, тут не потрібно вдаватися до крайнощів, проте графічний вигляд слід усе-таки відтворювати правильніше – через ґ.

У наступних випадках наявність ґ в українських еквівалентах зумовлено наявністю g в мові-джерелі.

Ганна Герман, Народна депутатка України, фракція Партії реґіонів

(Вікна, СТБ)

Слово походить від лат. regio, що означає країна, область.

...давали більше нагод притягати авторів і підписантів до кримінальної відповідальности за «наклеп на радянський лад» або «антирадянську пропаґанду»...

(Критика)

Походить від лат. propaganda дослівно – «який підлягає поширенню».

Нині, коли кримських татар знову спіткали тяжкі часи, – тепер уже на батьківщині, в Криму, окупованому російським аґресором

(Критика)

Слово походить від лат. aggressio – напад.

Несподіваність ударів, їх нереґулярність і загрозлива повсюдність – усе це робить їх непередбачуваними, а нас – беззахисними.

(Критика)

Мрія зробити непевність не такою жахливою, а щастя постійнішим шляхом зміни еґа, а зміну еґо – через зміну його вбрання, є «утопією» мисливців – «дереґульованою»

(Критика)

Слова походять від лат. regularis «той, що містить настанови; обов’язки».

Якщо ви не бажаєте втопитися, серфуйте, що значить – змінюйте ваш ґардероб

(Критика)

Походить від фр. guarde-robe, від guarder – «зберігати», і robe – «сукня, одяг».

Та, попри такі тенденції, маємо ще почергове вживання г–ґ у тих же словах:

Що обов’язково потрібно знати про ґрунт

(Сніданок з 1+1)

Хоча за декілька місяців до цього –

Як правильно обрати насіння, підготувати грунт

(Сніданок з 1+1)

Ціле село на Одещині затоплює ґрунтовими водами...

(Надзвичайні новини, ICTV),

а раніше:

На Подолі зсув грунту зніс дванадцять гаражних боксів

(Надзвичайні новини, ICTV)

Із власними назвами, звісно, все має бути очевидно, адже слід максимально передавати звучання, що в мові-ориґіналі.

У групі Е матч Барселона – Штудґарт був суто формальним, каталонці перемогли 2:1, а от у зустрічі Ґлазґо і Ліона вирішувалося: хто пройде до 1/8-ої Ліги Чемпіонів

(Вікна-Спорт, СТБ)

ФК «Штутґарт» (заснований 1893 року) – один із найвідоміших німецьких футбольних клубів. У мові ориґіналу – Stuttgart (нім).

Ґлазґо – назва шотландського міста, батьківщина декількох відомих футбольних команд. У мові ориґіналу – Glasgow [ˈɡlaz.ɡo] (англ.)

Спілберґ підтримав нашу кіномову

(«Інший бік», СТБ)

У мові ориґіналу маємо – Steven Spielberg. У процесі перекладу з англійської, де кінцеве g оглушується, доводиться обирати між вимовою та графікою. Хоча графічно передавати текст – таки доцільніше задля легшого диференціювання однієї власної назви серед інших.

Власне, відштовхуючись від історико-фонетичної традиції, розуміємо, що літера ґ повторно з’явилася у нашій мові задля адекватного передавання іншомовних слів зі звуком g. Тож послідовне передавання звука g українським ґ, а h (яка походить від фрикативного грецького звука – η) – українським фрикативним г (а не х), може значно впорядкувати українську графіку і спростити теорію перекладу.

Та внаслідок тривалої експансії української мови радянськими правописами зміна г на ґ буде досить таки болісною, адже відсутність цієї літери в алфавіті впродовж майже шістдесяти років спричинила збідніння та переінакшення словникового фонду з цією літерою.

Оскільки звук г є споконвічною українською ознакою, то якраз його потрібно залишити у питомих українських словах, а ґ, згідно з його первісною функцією, вживати у більшості запозичених слів та діялектних формах. Таке рішення також могло би полегшити диференціяцію між питомими і запозиченими словами. Із другого боку, також не потрібно порушувати словоформ із літерами г і ґ, що є питомими для української мови і що з’явилися ще до правопису 1933 року.

Укладачам правопису слід звернути більшу увагу на ті запозичені слова з літерою г, які ввійшли у вжиток під час перебування України у складі Радянського Союзу, докладно вивчити їх етимологію та видозмінити у потрібному для української мови руслі. Хоча найпершою справою, яка не підлягає оскарженням, має бути унормоване адекватне і максимально наближене до ориґіналу передавання іншомовних прізвищ українською мовою.

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.