Забави з вогнем і мечем

Вересень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
278 переглядів

1.

Я в дитинстві багато читав – так хотілося мені почати цей текст, але я вчасно схаменувся. Я в дитинстві мав особливий потяг до старих грубезних книжок із бібліотеки моїх батьків – так буде значно точніше і, головне, стриманіше. Та бібліотека не була чимось особливим, звичайна собі книгозбірня пересічних українців із Галичини, до того ж формована вже в радянський час, а отже, укладена з видань переважно випадкових, реґламентована «виховною політикою керівництва» і збіднена. І все ж було в ній зо два – зо три десятки позицій, що неодмінно мусили опинитися в бібліотеці справжнього галицького українця. То була історична белетристика – зазвичай довжелезні дилогії, трилогії чи й тетралогії, де на багатьох сотнях сторінок розгорталися всілякі версії інших часів, якоїсь такої багатшої, затонулої в небутті дійсності.

Саме ці книги особливо приваблювали мене – навіть ще не читавши їх, я міг подовгу висиджувати над ними, вилаштовувати власні комбінації перебігу подій, містифікуючи розповідями якихось довірливих приятелів і керуючись при цьому головно ілюстраціями. Ілюстрації, на щастя, були вельми виразні, часом у вигляді кольорових вклейок – метафізичні краєвиди, люди з хижою зовнішністю, коні, амуніція, зброя, деталі побуту й батальні сцени – все було пророблено з такою школярською докладністю і «правдивістю», що дозволяло інтуїтивно схоплювати цілий той світ і приймати його близько до серця. Ілюстрації, а також товщина, несамовито-біблійний обсяг цих книжок і до певної міри їхній запах, особливий запах грубих томів у твердих палітурках – осьде витоки наших аматорських історичних переконань, здається мені.

Серед фавориток, що їх я частіше від інших досягав на книжкових полицях, була і трилогія Михайла Старицького «Богдан Хмельницький» – «Перед бурею», «Буря» та «Над пристанню», кожен том сторінок на сімсот-вісімсот, із козаками, татарами й гусарами (останні падали з коней, ламаючи собі крила й карки, наші перемагали).

Михайло Старицький – український шляхтич і літературний класик «середньої руки» – писав свою трилогію наприкінці минулого віку по-російськи, загнаний обставинами у традиційний для нашого письменника глухий кут (цензура, сумління, нестатки, праця задля ідеї, суспільне замовлення, патріотична просвітницька місія, заборона будь-що друкувати українською, особисті кризи). Але не писати він не міг – адже його трилогія була відповіддю на іншу трилогію, Генрика Сенкевича, зокрема на перший її роман, «Вогнем і мечем», що його читачі-українці сприйняли як – на теперішньому жарґоні – «політично некоректний».

Російська мова (як і гепі-енд Переяславської угоди та великого братання з Москвою) давали можливість Старицькому все це друкувати – здається, частинами, з продовженням, у популярному часописі «Киевская старина». Зрештою, й Сенкевич уперше публікував свій роман у газеті, навіть у двох газетах одразу, варшавській та краківській, – акція затягнулася майже на рік, редактори квапили з кожним наступним шматком, передплата зростала, ставки гонорару також, національний обов’язок волав про своє, сюжетні колізії заплутувалися й гинули десь у текстових товщах так і не розплутавшись, імена персонажів губилися й забувалися – загалом типова ситуація розрахованого на швидкісне поглинання роману-коміксу. Мабуть, не я перший і не я останній схильний дивитись на всю цю класику як на такий собі газетний pulp fiction тих часів.

А з іншого боку – який цілісний фантастичний світ угадується за цими коміксовими пейзажами та характерами, чи краще сказати натурами! Трилогія Старицького для мене (як і, сподіваюся, трилогія Сенкевича для багатьох поляків) містила в собі передусім спогад про той світ, про його розкіш, кров, пристрасті, про героїку, про Дике Поле, про Україну. Про Україну як принаду, як сон, як кошмар. Можливо, навіть про якийсь незреалізований і потім забутий проект інакшого співжиття двох (трьох? чотирьох?) народів. Пам’ятаєте запаморочливий вислів «Історія могла...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі