За лаштунками корупції

Липень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1951 переглядів

Безумовно, викривати крадіїв, здирників та хабарників, боротися за прозорість інформації, протестувати проти розкошів можновладців та чиновників – корисно. Але треба розуміти, що саме собою це корупцію не подолає. Ба більше, треба бути обережним: якщо неформальна влада здійснюється через вибіркове застосування неможливих до виконання законів, то, зменшуючи можливість відкупитися від, скажімо, чергової перевірки бізнесу, борці з «поверхневою» корупцією тим самим посилюють набагато небезпечніший «обмежений доступ», допомагаючи владі контролювати її низові ланки.

Набагато продуктивніше боротися з неможливими до виконання законами як такими: за спрощення, дереґуляцію, проти дискреції, двозначностей тощо. Тут чудовий приклад подає Грузія. Звичайно, за наявности «вертикалі влади» (а тим більше – «смотрящих», про яких пише преса) це матиме обмежений ефект. Але треба розуміти, що ця влада – разом із її вертикаллю – не вічна. А за наявности законів, що не працюють через неможливість їх виконати, будь-який наступний уряд теж відчуватиме велику спокусу відновити «вертикаль» або навіть муситиме це зробити, бо доки закони не працюють, альтернативного способу управління просто немає.

До речі, з-поміж «порогових», необхідних умов для переходу до «відкритого доступу», що їх відзначили Норт зі співавторами, ми маємо найбільші проблеми саме із владою закону. Дві інші умови – суспільний контроль над силовими структурами та наявність незалежних від персоналій організацій – у нашому випадку є радше похідними, а отже, не з’являться, доки не запрацює принцип: «Закон один для всіх».

Та найголовніше – це викриття глибинної корупції, «обмеженого доступу» як такого. Його можна повалити, тільки якщо істотна – не обов’язково переважна, але активна – частина населення усвідомить, що її грабують навіть не так крадії державного майна, як монополісти. Монополісти, які, з одного боку, використовують брак конкуренції на ринку робочої сили (саме з цим передусім пов’язані низькі зарплати), а з другого – торгують на змонополізованому ринку товарів і послуг (цим пояснюються високі – навіть за европейськими мірками – ціни). До того ж «обмежений доступ», якщо й не руйнує повністю соціяльні ліфти, то принаймні гальмує та викривлює їх. Саме нерівність фактичних прав великою мірою зумовлює соціяльне розшарування у країнах із низьким і середнім рівнем добробуту, – доходить висновку відомий перуанський економіст Ернандо де Сото.

Однак цього здебільшого не розуміють наші співгромадяни. Вони вимагають «справедливого» перерозподілу – й отримують, згідно з логікою «обмеженого доступу», привілеї, а точніше – подачки. А що грабіж через монополізацію та відбір власности відбувається тихо, і його помічають лише окремі економісти, тоді як роздача чергових «тисяч» потрапляє в об’єктиви телекамер, то справжні корупціонери сплачують публіці тільки мізерний «відкат».

Але завдання полягає не в тому, щоби той «відкат» збільшити, адже це не зробить економіку ефективнішою! Вимагати треба відкриття можливостей, саме рівних можливостей – для всіх. А для цього треба переконати співгромадян у тому, що, всупереч їхньому сьогоденному досвіду, ринкова економіка – це не гра з нульовою сумою. Насправді обмін та підприємництво творять вартість так само, як і «проста праця». Тим часом те, що відбувається на їхніх очах (і викликає у них праведне обурення), виглядає як «гра з нульовою сумою» саме тією мірою, якою воно не є ринком.

Утім, навіть у найкращому разі нам годі сподіватися досягти фінських чи новозеландських показників корупції, бо, крім переконань, існують іще й набагато глибші культурні основи. Скажімо, у країнах Північної Европи більшість опитаних готові свідчити в суді проти своїх друзів, якщо ті винні. А в Південній Европі та Україні – навпаки! Це означає, що цінності «малої групи» наші співвітчизники ставлять вище, аніж загальніші. А державні службовці – теж частина цього суспільства, і їм завжди буде важче, ніж їхнім нордичним колеґам, долати спокусу догодити своїй сім’ї коштом громади, а найближче оточення завжди поблажливіше ставитиметься до тих, хто цій спокусі скорився. Й одинокий спосіб стратегічного запобігання корупції у такій ситуації – не надавати їм відповідних повноважень.

Отже, десь у Скандинавії чи Німеччині держава може перерозподіляти половину національного продукту, реґулювати багато сфер життя, навіть інколи активно втручатись у ринок – і при цьому не вбивати економіку остаточно. Бо там до всіх загальновідомих вад державного втручання не додається така величезна корупційна «сокира під компасом», як у нас. Натомість жителям України (а також Південної Европи та й узагалі більшости світу) доведеться змиритися з тим, що держава не буде такою дієвою та соціяльною, як у тих-таки скандинавських країнах. Вимагаючи ж, аби вона ще й щось «забезпечила» чи «відреґулювала», ми лише автоматично відкриваємо ширше двері для корупції.



[1] Чи не одинокий виняток із цього правила – розкрадання бюджету (наприклад, через державні закупівлі). Втім, цей вид корупції ближчий до звичайного крадійства, ніж до системної корупції.

[2] Один із так званих «загальносвітових індикаторів якости управління» (World Governance Indicators, WGI).

[3] Закон «Про внесення змін до Митного тарифу України» від 15.03.2005 № 2470-IV.

[4] Монополія встановлює вищу ціну на свій товар чи послугу і, відповідно, продає (та виробляє) меншу кількість, адже частина потенційних споживачів оцінює цей товар чи послугу нижче від монопольної ціни (хоч і вище за ціну конкурентного ринку) або просто втрачає спромогу їх купувати. Як наслідок, рівень виробництва зменшується порівняно з конкурентним ринком, отже, суспільство в цілому втрачає. Якщо монополія стосується товарів чи послуг, від яких неможливо відмовитися (наприклад, комунальних), то попит меншає на решті ринків, бо споживачам бракує коштів на інші потреби.

[5] Залежність між кількістю опитаних Міжнародною Фінансовою Корпорацією фірм, які підтверджують, що від них чекають хабара або подарунка «щоби владнати справу», та тих, які вважають корупцію важливою перешкодою, є напрочуд слабкою: кореляція становить лише 12%. Для порівняння: кореляція між тими, хто вважає важливою перешкодою корупцію та судову систему, становить 67% (розрахунки автора за даними МФК).

[6]  Одну з їхніх праць, найбільше дотичну до України, перекладено українською. http://www.case-ukraine.com.ua/index.php?mode=news&act=view&newsid=306&m...

 

Сторінки2

Про автора
Категорiї: 
Теґи: 

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.