За лаштунками Євромайдану: Богдана Бабич, «Спільнобачення»

Січень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
9
2683 переглядів

В середині грудня 2013 року «Критика» записала серію інтерв'ю-подкастів для проєкту «Критичні рішення». Нас насамперед цікавило те, у який спосіб витворюється і структурується громадське суспільство всередині протестного руху, як відбувається самоорганізація серед студентів та членів громадських організацій, та як вони координують свою діяльність з тим, щоб виступати учасником переговорного процесу між владою та опозицією. Карколомний розвиток подій набагато випередив будь-які наші очікування стосовно динаміки протестного процесу, було створено ВО «Рада Майдану», а представників громадського суспільства відсунули від переговорів після звинувачень в «ультиматумі» до опозиції стосовно єдиного кандидата у президенти. 

Незважаючи на ці події та на ескалацію насилля, осердям протестів залишаються громадські активісти. Вони забезпечують організаційний супровід подій, поширення інформації, продовжують організовувати життя Євромайдану, наповнюють спротив креативними ідеями. У розмовах із активістами, що, як правило, залишаються за лаштунками Євромайдану, нас насамперед цікавив ціннісний вимір їх участи у протестному русі, їхні уявлення про Европейський Союз, про опозицію і владу.

Представляємо перше інтерв'ю із цієї серії. Розмову вів головний редактор порталу www.krytyka.com Олег Коцюба. Незабаром буде також опублікований запис цієї розмови у вигляді подкасту.

Олег Коцюба: Доброго вечора, вітаю Вас.

Богдана Бабич: Добрий вечір. Мене звати Богдана Бабич, я громадський активіст, а також представник команди «Спільнобачення» (http://spilno.tv). Це громадське телебачення, яке веде цілодобову трансляцію з 21-го листопада.

Отже, запитання номер один для нас полягає в тому, хто саме бере участь в організації Євромайдану, тобто як виглядає Майдан зсередини?

На початках це були студенти і громадські активісти, які зібралися абсолютно спонтанно, без жодної організації. Ці люди просто вийшли на Майдан після указу Кабінету Міністрів, який, по суті, перекреслював наш євроінтеґраційний шлях. Тобто ці люди зрозуміли, що цей цивілізаційний вибір України зараз під загрозою, тому що ці люди хочуть жити в Європі, хочуть мати європейські цінності й абсолютно не хочуть до Митного союзу. Тому спочатку був абсолютно спонтанний протест. Люди виходили за покликом душі, не маючи чітких структур, чіткої організації, і це все народжувалося в процесі. Тому що люди, які представляли якісь організації, координувалися, і вони цей процес організовували. Якщо Ви знаєте, було два майдани: один був неполітичний майдан – громадські активісти, самоорганізовані студенти; другий – політичний майдан, майдан опозиційних сил. На одному майдані не було політичної символіки, прапорів, і студенти й громадські активісти досі стоять під Стелою, де і до цього часу немає політичних прапорів, тому що ці люди не хочуть бути масовкою політиків, у цих людей є своя думка, як мають розгортатися події в Україні, яка має бути, власне, держава; і ці люди виступають за докорінну зміну системи. [Тоді] як політики мають свої цілі – вони хочуть зміни цієї влади, хочуть прийти до влади. Тому в цьому є докорінна різниця між [цими] двома, по суті, позиціями. На даний момент, гадаю, громадянське суспільство в Україні встановлюється, і між опозицією та владою з’являється третя потужна сила, яку можна сміливо назвати громадянським суспільством. Вона хоче вести діалог на рівних, це зараз структурується, ці люди вже показали свою самоорганізацію, тепер вони починають суб’єктивізуватися, тому що прекрасно розуміють, що лише суб’єктність, лише об’єднання дасть можливість побудувати серйозну силу.

Як відбулася найперша організація акції протестів, власне неполітичних? Тобто за покликом кого ці люди вийшли на площу?

Це була справді самоорганізація. Коли ми прийшли, колектив Спільнобачення, ми там побачили вже 50 чоловік. Саме я була тією людиною, яка створила івент «Євромайдан: творимо історію» [у мережі Фейсбук]. Ми запросили 53 000 чоловік, відгукнулися 8 000 чоловік. Саме на тій сторінці відбувалася найактивніша мобілізація людей, спілкування з людьми. Група Спільнобачення взяла на себе інформаційну частину: запрошення, переконання, висвітлювання цих подій – ми взяли на себе інформаційно-креативну частину. Інші громадські активісти взяли на себе організаційну частину – це поселення, харчі, варта і так далі. Ще Спільнобачення долучилося до організації концертної частини, бо ми прекрасно розуміли, що для того, щоб на Майдані збиралися студенти, молодь і громадські активісти, має бути екшен, має бути дія. Ця дія має бути цікава. Ми як телевізійники розуміємо, що має бути картинка, ми розуміли, що ця картинка має бути позитивна, ми хотіли показати наші цінності через події, що там відбувалися. Показували, що це мирний протест, що в нас є єдина мета: ми хочемо до Євросоюзу, розуміючи всі плюси і мінуси на даному етапі вступу України до Євросоюзу. Тобто тут не зібралися євроромантики, це люди тверезо мислячі, які чітко розуміють, що зараз в нас іде цивілізаційний вибір України: або ми йдемо до Євросоюзу, або ми йдемо до Митного союзу. В нас, на жаль, третього варіанту зараз немає. Тому ці люди зібралися, самоорганізувалися, і перший Майдан показав, що саме за громадськими активістами і студентами пішли люди. Тому Майдан, який був на Європейській площі, який організовували політики, згорнувся, і політики повернулися на [наш] Майдан. Розумієте, перемога громадського руху, по суті.

Розумію. Добре. Отже, на Вашу думку, розуміння цього як цивілізаційного вибору скерували ті люди, які прийшли не на політичні демонстрації?

Так, тому що в Україні склалася така ситуація, що у нас однаково не довіряють ні владі, ні опозиції. Люди вже навчені 2004-м роком, люди просто не хочуть пронести на своїх плечах інших політиків, не маючи чітких механізмів контролю за цими політиками. Тому ці люди виходили на Майдан за свій вибір, і тому, наприклад, ми дуже просили і проводили кампанію не показувати прапори політиків, щоб це дало можливість людям [із] усієї України об’єднатися. Бо люди не хочуть іти під політичні прапори, вони хочуть виступати за свою позицію, розумієте? А своя позиція не передбачає політичних прапорів. Тому на даний момент є дві частини: є студентський і є політичний майдан. У нас є тактична мета: зміна влади, яка є тепер, але це лише тактична мета, бо ми хочемо змінювати систему. А політики не можуть змінити самі себе: система не змінює саму систему, тому ми розуміємо, що ми маємо будувати потужне громадянське суспільство, свою систему в державі, яка зможе змінити систему вертикально. Бо те, що ми будуємо, це горизонтальні зв’язки, це самоорганізація, це люди, групи, громади, які контактують одні з одними. Інший ступінь самоорганізації.

Те, що ми бачимо на Майдані, – це унікальний досвід для України, у нас такого ще не було. Колись раніше в Україні були громади, які взаємодіяли між собою – це було давно, до Совєтського Союзу. Зараз у нас починається абсолютно інший рух: він дуже позитивний, він показує єдність, згуртованість людей. У людей народжуються абсолютно інші цінності: взаємодопомога, повага, позитив, – чого дуже не вистачало в Україні. У нас з’явилася надія, в нас з’явилося коло довіри, і ці люди починають підтримувати одні одних. От зараз я була на інтерв’ю-зустрічі, яку ми проводили зі студентами, громадськими активістами і планували нашу подальшу діяльність: ми хочемо провести круглі столи, хочемо залучити якомога більше громадських активістів, щоб створити певний колегіальний орган, аби цей колегіальний орган міг представляти інтереси Майдану. Ось уже зараз політики – і влада, і опозиція – починають спекулювати громадським сектором. Починають висмикувати студентів, з одного боку, і з другого боку, запрошувати їх до себе й представляти весь громадський сектор. Ми бачимо в цьому небезпеку, бо сьогодні студенти не можуть представляти повністю весь громадський сектор, тому ми мусимо зараз суб’єктивізуватися, і тому люди, які зараз прекрасно це усвідомлюють, ідуть на контакт, об’єднуються. Я нагадаю, що це дуже позитивний процес.

Отже, мене цікавить таке: якщо ми говоримо про вимоги тих людей, які тепер виступають із неполітичними акціями протесту, то, по-перше, як ці вимоги формулюють; хто їх формулює; як їх виробляють? По-друге, наскільки вони є репрезентативними?

Зрозуміло, що вимагати можна, що завгодно, але ми реалісти, розуміємо, що діємо в межах нинішньої Конституції, але ми також вказали на те, чи є легітимним той Майдан чи нелегітимним. Ви знаєте, зараз знову ж таки те студентство і громадські активісти розробили креативне гасло: «#V (п’ята стаття Конституції)». Влада належить народу.

Якщо Ви уважно глянете на ту статтю, то побачите, що сьогодні Майдан є легітимним, тому що це чітко входить до п’ятої статті Конституції, це безпосереднє правління людей. Тобто це абсолютно легітимний Майдан, тут збирається народ, збирається народ на віче, в Конституції ця норма прописана, тому цей Майдан є легітимним. Більше того, ви правильно сказали про вимоги, як формулюють вимоги і чому так сталося. Студенти і громадські активісти, які виходили на Майдан, мали єдину вимогу: підписання договору з Євросоюзом. Договору не було підписано. Президент, який має у своїй програмі, коли він балотувався на президентських виборах, пункт про вступ до Євросоюзу, порушив свою програму. Людина, яка порушила свою програму, має нести політичну відповідальність. Більше того, ви знаєте, що були дуже жорсткі звірячі побиття студентів, чого не можна було навіть уявити в демократичній Україні. Скажіть, будь ласка, якщо ми декларуємо те, що ми демократична країна, хіба можуть бити так по-звірячому без попередження, натягати їм мішки на голову, тягнути їх невідомо в якому напрямку, не давати можливості зв’язатися з адвокатом? Перепрошую, це якась дуже відстала країна може так робити. Тому так дружно піднялися всі інші, коли побачили, що беззахисних студентів, які співали пісень, по-звірячому били, ламали їм ребра, розбивали їм голови, дуже жорстко, щоб залякати людей. Але знаєте, хочу сказати, що ці побиті студенти повернулися назад під Стелу, щоб показати, що ми не боїмося, бо якщо ми зараз злякаємося, всі прекрасно розуміють, що в нас немає іншого шляху, тому якщо ми зараз припинимо це дійство, якщо ми не будемо боротися до кінця, це означатиме, що й далі буде режим Януковича. Ми бачимо варіант Білорусі, Росії, ми чітко розуміємо, яке майбутнє буде в нас в Україні. Тому тут реально люди розуміють: або ми їх, або вони нас. Тому люди будуть стояти до кінця. Можливо, не на Майдані, можливо, з Майдану це неможливо, а точно перейде в інформаційну сферу, це перейде в юридичну сферу, але в будь-якому випадку це закінчиться, думаю, перемогою цих прогресивних людей, бо люди прекрасно розуміють, що саме зараз твориться історія, саме зараз ці люди творять своє майбутнє. Тому вони будуть боротися за своє майбутнє, бо є два варіанти: або залишатися в цій країні і творити це майбутнє, або виїжджати за кордон, бо жити, як Білорусь і Росія, ми не можемо. Ми вже відчули запах свободи, ми вже відчули себе вільними громадянами, ми вже їздимо по світу, подорожуємо, бачимо, як треба. Тому я гадаю, що майбутнє Євромайдану – це створення потужного громадянського суспільства, побудова своєї системи, яка обов’язково замінить ту, що є зараз.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.